§ 10.3. Literature of Ukraine / Українська література

It was not until the end of the 19th century that modem Ukrainian literature emerged out of the colloquial Ukrainian language and the writers of that time greatly contributed to the reawakening of Ukrainian national consciousness.

Ivan Kotlyarevsky inaugurated modem Ukrainian literature with his "Eneyida", a brilliant parody on Virgil's "Aeneid". Kotlyarevsky turned ancient Greek characters into Ukrainian Cossacks. His works are full of humor and recognizable portraits. He influenced many other writers.

Classicist prose appeared with Hrygory Kvitka-Osnovyanenko's novel "Marusya" and his short stories "Little Russian Stories".

In the 1830s the city of Kharkiv became the centre of Ukrainian Romanticism. The Romantic movement reached its peak in M. Kostomarov's work "Books of Genesis of the Ukrainian People". This work called for an end to tsarist rule and the creation of a free, democratic Ukraine within a Slavic federation.

The early poetry of Taras Shevchenko, the outstanding Ukrainian poet of the 19th century, drew a sad and unhappy portrait of Ukrainian history. His poems "The Haidamaks", "The Dream", "The Caucasus", "The Epistle" and many others made him the founder of modem Ukrainian realistic literature.

Ukrainian realism began with one of the first women-writers Marko Vovchok. It was continued by the novelist Ivan Netchuy-Levytsky. He drew the true picture of the village life in his work "The Kaydash Family" and the life of Ukrainian intelligentsia in "The Clouds".

Panas Myrny took over the realistic traditions and depicted contemporary social injustice and the birth of social protest in his work "Do the Oxen Low When the Manger is Full?"

The outstanding Ukrainian poet Ivan Franko in his dramas, lyric poetry, short stories and poems "Moses" and "Noblemen's Jests" wrote a chronicle of contemporary Galician society and called Ukrainian people to fight against social and national oppression.

It will always be a mystery how a gentle little woman with an incurable disease, Lesya Ukrainka (the pen name of Larissa Kosach), could turn into a giant of Ukrainian literature. Her verses "Contra spem spero" ("Dum Spiro Spero"), "On the Wings of Songs" and plays like "The Forest Song" gave hope to the oppressed people of Ukraine and made them stronger in their spirit.

Тільки наприкінці XIX ст. з розмовної української мови виділилася сучасна українська література, і величезна заслуга письменників того часу в тому, що вони розбудили національну свідомість українського народу.

Іван Котляревський своєю «Енеїдою», блискучою пародією на «Енеїду» Вергілія, ознаменував нову еру української літератури. Котляревський перетворив давньогрецьких персонажів в українських козаків. Його твори сповнені гумору й упізнаваних портретів. Його творчість вплинула на багатьох письменників.

Класична проза з'явилася з романом Квітки-Основ'яненка «Маруся» і його збіркою коротких оповідань «Малоросійські історії».

У 1830-х рр. Харків став центром українського романтизму. Кульмінацією руху романтизму стала робота Костомарова «Книги про походження українського народу». У книзі звучав заклик покласти край царату і створити вільну демократичну Україну в рамках слов'янської федерації.

Рання поезія Тараса Шевченка, великого українського поета XIX ст., відображає сумні сторінки української історії. Його поеми «Гайдамаки», «Сон», «Кавказ», «Послання» і багато інших зробили його основоположником сучасної української реалістичної літератури.

Український реалізм почався з однієї з перших жінок-письменниць — Марка Вовчка. Роботу в цьому напрямку продовжив романіст Іван Нечуй-Левицький. Він намалював правдиву картину сільського життя у своєму творі «Кайдашева сім'я» і життя української інтелігенції в книзі «Хмари».

Панас Мирний підтримав традиції реалізму, відобразивши соціальну несправедливість свого часу і зародження соціального протесту у своєму творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Видатний український поет Іван Франко у своїх драмах, ліричній поезії, розповідях і поемах «Моїсей» і «Панські жарти» писав хроніку галицького суспільства того часу і закликав український народ боротися проти соціального і національного гніту.

Залишається загадкою, як вдалося тендітній жінці, яка страждала від невиліковної хвороби, Лесі Українці (псевдонім Лариси Косач), стати гігантською фігурою в українській літературі. Її вірші «Contra spem spero» («Без надії сподіваюся»), «На крилах пісень» і п'єси, такі як «Лісова пісня», давали надію пригнобленому народу України і зміцнювали його дух.

Дивіться також: