§ 2. Ukrainian Anthem / Український гімн

The Ukrainian anthem, "Ukraine Has Not Yet Perished" is of quite recent origin. In Western Ukraine after 1848 there were usually two songs which enjoyed popularity at national celebrations and patriotic demonstrations. One was by the Basilian Father Julian Dobrylovsky (1760-1825) — "Grant, Oh, Lord, in Good Time" — and the other, the verse of Ivan Hushalevych (1325-1903) — "We Bring You Peace, Brothers". In 1848 the latter was recognized by The Supreme Ruthenian Council in Lviv as the national anthem of the Galician Ukrainians. The Carpatho-Ukrainians, on occasion of popular celebration, sang the song by Alexander Dukhovych (1803-65) — "I Was, Am and Will be a Busyn (Ruthenian)". In the central and eastern Ukrainian lands the "Testament" of Taras Shevchenko was used for many years as a national anthem at manifestations and demonstrations. It was called, not inappropriately, the Ukrainian "Marseillaise".

In 1863 the Lviv journal "The Goal" published the poem of Paul Chubynsky (1839-84), "Ukraine Has Not Yet Perished", which was mistakenly ascribed to Taras Shevchenko. In the same year it was set to music by the Galician composer Michael Verbytsky (1815-70), first for solo and later choral performance.

This song, as a result of its catchy melody and patriotic text, rapidly became popular and gained broad acceptance among the Galician population as well as among the Ukrainians within the Russian empire. In 1917 it was officially adopted as the anthem of the Ukrainian state.

Український гімн «Ще не вмерла Україна» є зовсім недавній за походженням. У Західній Україні після 1848 р. були зазвичай дві пісні, які користувалися популярністю в національних святкуваннях і патріотичних демонстраціях. Одна була написана отцем Юліаном Добриловським (1760-1825) — «Боже, дай нам гарні часи» — і інша, на вірші Івана Гушалевича (1325-1903) — «Ми приносимо вам мир, брати». У 1848 р. остання була визнана Верховною Руською Радою у Львові як державний гімн українців Галичини. Українці Карпат на народних святкуваннях співали пісню Олександра Духовича (1803-65) — «Я був, є і буду бусином (русином)». У центральних і східних українських землях «Заповіт» Тараса Шевченка використовувався протягом багатьох років як державний гімн в маніфестаціях і демонстраціях. Його недоречно називали українською «Марсельєзою».

У 1863 р. львівський журнал «Мета» видав вірш Павла Чубинського (1839-84), «Ще не вмерла Україна», який був помилково приписаний Тарасові Шевченку. У тому ж році він був покладений на музику композитором з Галичини Михайлом Вербицьким (1815-70), спочатку для соло, а потім для хорової роботи.

Ця пісня, в результаті її привабливої мелодії і патріотичного тексту, швидко стала популярною і придбала широке визнання серед населення Галичини, як і серед українців в межах Російської Імперії. У 1917 р. вона була офіційно прийнята як гімн Української держави.

Дивіться також: