§ 1. Українські землі у складі Речі Посполитої у другій половині 16 ст.

Унаслідок Люблінського унійного сейму більшість українських земель було об’єднано в складі Польського Королівства. У Польщі на українських землях було шість воєводств:

Їх очолювали призначені урядом воєводи.

У 1635 р. у складі Польщі буде створено ще одне українське воєводство - Чернігівське.

Воєводства поділялися на повіти. Винятком було Руське воєводство, яке поділялося на землі, а ті своєю чергою – на повіти.

Скасування міждержавного кордону сприяло активізації міграції. На Волинь і Київщину рушила галицька шляхта, яку вабила служба при княжих дворах. Простолюд переселявся на незаселені терени Брацлавщини та Київщини, що сприяло їх господарському освоєнню. Чисельність населення на південно-східних територіях протягом останньої чверті 16 першої половини 17 ст. зросла у 20-30 разів. На колишніх напівпорожніх прикордонних землях Київщини та Брацлавщини мешкало близько мільйона людей.

Водночас Люблінська унія сприяла розширенню польського землеволодіння, що супроводжувалося пришвидшенням закріпачення селян, ускладненням соціальних відносин, загостренням релігійної ситуації через поширення католицизму. Один із найістотніших негативних наслідків - ополячення української шляхти.

Воєводство – адміністративно-територіальна одиниця Великого князівства Литовського та Польського Королівства у 15-17 ст., очолювана воєводою.

Українська шляхта – родова українська знать, аристократія. Упродовж багатьох століть виконувала роль політичного провідника українського народу, виразника й захисника його національних інтересів.

ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

У соціальній піраміді тодішнього суспільства найнижче місце посідали селяни, які були найчисленнішою верствою – близько 80% населення. Як і інші верстви в той час, селянство не було однорідним. Селяни поділялися на похожих (особисто вільних) і непохожих (прикріплених до свого наділу).

Протягом 16 ст. в житті українських селян відбувалися істотні зміни. Зумовлені вони були загальноєвропейським розвитком – Великими географічними відкриттями, пожвавленням міжнародної торгівлі, зростанням міст, становленням нових держав у Європі тощо. Внаслідок цього в Україні зростала кількість господарств із застосуванням на панській землі примусової праці залежних селян – т. зв. фільварків. Зацікавлені у зростанні прибутків землевласники розширювали площі фільваркових земель, захоплюючи селянські наділи і примушуючи їх працювати на себе з власним реманентом, тобто впроваджували панщину, суть якої полягала у прикріпленні селян до землі, запровадженні обов’язкових селянських робіт на пана та остаточному обмеженні громадянських прав і свобод селян. 16 ст. для українських селян стало добою зростання панщини, повинностей і податків, а отже – дедалі більшого обезземелення, поступового перетворення їх на безправний додаток до фільварку, який можна було навіть дарувати або продавати.

Упродовж 15-60-х рр. 16 ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих верств, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану – шляхти. Щоправда, особливе ставлення у суспільстві до князів залишалося. У житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких.

Князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (1526-1608) – один із найвпливовіших політиків того часу. Від 1559 р. був київським воєводою і володарем українського прикордоння. Наприкінці 16 ст. – найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. Мав можливість у найстисліший термін виставити 15-20-тисячне військо. Після смерті польського короля Стефана Баторія (1586) В.-К. Острозького вважали одним із претендентів на престол. Окрім того, князь уславився як засновник Острозької академії та ініціатор друку повної Біблії церковнослов’янською мовою.

Від кінця 15 ст. починається процес зародження і становлення (яке тривало до середини 17 ст.) нової суспільної верстви/стану – козацтва. Українське козацтво формувалося з представників різних соціальних груп. Протягом другої половини 16 – першої половини 17 ст. відігравало вирішальну роль у господарському освоєнні та обороні від грабіжницьких нападів татар.

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

Протягом 16 ст. українське козацтво зростало кількісно, розширювало терени свого впливу, домагалося визнання з боку польської влади. Постійна загроза нападів ординців спонукала козаків до створення надійної системи укріплень.

Основу її становили січі. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ - своєрідна столиця запорозьких козаків. Відомі вісім дніпровських січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Її звів 1556 р. український православний князь Дмитро Вишневецький. Ця січ слугувала військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Однак восени 1557 р. запорозьку фортецю зруйнували орди кримського хана.

Упродовж 16-18 ст. Запорозька Січ контролювала величезну територію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами. Територію Запорожжя називали землями Війська Запорозького, або Вольностями Війська Запорозького, вона простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміусу в Надазов’ї на сході. На півночі її межа пролягала по річках Орелі (на Лівобережжі) та верхів’ях Інгулу й Інгульця (на Правобережжі). Уся повнота влади в Запорозькій Січі належала Січовій (Військовій) раді. На раду запорожці сходилися заздалегідь, поспішаючи до Січі з усіх козацьких земель, позаяк у столиці постійно перебувала лише невелика козацька залога. Рада керувала всіма важливими справами Січі: провадила внутрішню й зовнішню політику; укладала мир або оголошувала війну; приймала й надсилала посольства; чинила суд; обирала козацьку військову старшину. Січова військова старшина відала всіма військовими, адміністративними, судовими та навіть духовними справами Війська Запорозького Низового. Кошовому отаману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Другою після кошового особою у владній ієрархії Січі був військовий суддя.

Козацтво – соціальний стан вояків-землеробів в Україні 16-18 ст., що виник у процесі боротьби землеробського і кочового населення в зоні т. зв. Великого кордону, який розділяв європейську та азійську цивілізації.

Старшина – привілейована верхівка українського козацтва, його військовий та адміністративно-політичний керівний склад. Виникла водночас із появою козацтва й походила із його заможної верхівки.

Кошовий отаман – представник виборної козацької старшини, який зосереджував у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорозької Січі.

Гетьман – посада заснована після Люблінської унії в Речі Посполитій для управління регіонами. Гетьмани мали права королівських намісників і верховних воєначальників. Від Б. Хмельницького – титул глави української козацької держави.

Назву Запорозька Січ вживають щодо величезних територій степової України, де формувався особливий козацький військово-адміністративний устрій і діяли козацькі порядки. Запорозькою Січчю до 18 ст. називали також місто-фортецю – столицю козацької держави і саму козацьку державу.

Клейноди – символи-відзнаки українського козацтва. Серед них – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом, а також перначі, литаври, значки, палиці тощо.

УТВОРЕННЯ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА

У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал, за яким на службу (можливо, тимчасову) було взято 300 козаків. Жодних особливих прав і привілеїв вони не мали і, власне, нічим не відрізнялися від решти козаків. Щоправда, були переговори про надання цим козакам-найманцям «прав і вольностей». Але згоди тоді не досягли. За часів польського короля Стефана Баторія 1578 р. 600 козаків, найнятих на службу, внесли до спеціального списку – реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровцями.

Причини, що спонукали польський уряд утворити реєстрове козацтво, такі:

Надання реєстровим козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською владою українського козацтва як стану. У такий спосіб було узаконено козацький лад, що сформувався на Запорожжі.

Низове козацтво – нереєстрове козацтво, що освоїло територію низинних берегів Дніпра нижче порогів.

Реєстрове козацтво – частина українських козаків, що їх польсько-шляхетський уряд узяв на військову службу у другій половині 16-17 ст. і записав до спеціального реєстру.

Городове козацтво – найчисельніша група козаків Гетьманщини з 1657 р., які проживали переважно у містах і селах. Назва виникла з метою розрізнення козаків-запорожців і тих, що були внесені до реєстру.

ПОВСТАННЯ 1590-х рр.

Постійні обмеження реєстру обурювали тих козаків, які опинялися поза ним. Несвоєчасне видавання платні реєстровцям і порушення майнових прав козаків спричинили невдоволення реєстровців, а утиски нереєстровців – протести запорожців. До загострення відносин між урядом Речі Посполитої та Запорожжям призвела ухвала польського сейму 1590 р., за якою король отримував право роздавати шляхті й магнатам «українські пустки» за Білою Церквою, зокрема й землі, якими здавна користувалися козаки. Внутрішньополітична напруженість в Україні була зумовлена й поширенням фільваркової системи господарювання.

Узаконення 1588 р. Литовським статутом кріпосного права на території Брацлавського й Київського воєводств зумовило посилення виступів селян і міщан, масові втечі населення на Запорожжя.

Приводом до збройного виступу Криштофа Косинського стала його суперечка за землю з представниками родини Острозьких – Василем-Костянтином Острозьким і його сином Янушем.

На початку осені 1591 р. козаки зайняли Пиків. Незабаром вони захопили Білогородку, Чуднів, Білу Церкву, Переяслав. Територія козацької вольності швидко розширилася до прикордонних волинських міст – Костянтинова та Острополя. Київщина та Брацлавщина опинилися в руках повстанців. Невдовзі рух поширився на територію Волині й частково – Поділля. Вирішальною у повстанні стала битва під П’яткою на Житомирщині 23-31 січня 1593 р. Повстанці зазнали поразки й уклали компромісну угоду, за якою повстання припинялося, козаки зобов’язувалися визнати владу короля, а К. Косинського зняти з гетьманства. Однак повстання не припинилося. У травні 1593 р. Косинський на чолі загону козаків спробував оволодіти Черкасами, але при цьому загинув.

Навесні 1595 р. повстання, визначну роль у керівництві якого відіграв Северин Наливайко, охопило Брацлавщину, а згодом і Волинь. На початку 1596 р. повстання поширилося на більшу частину України, а також на Білорусь. Наприкінці лютого 1596 р. польська армія на чолі з польним гетьманом Станіславом Жолкевським розпочала бойові операції проти козаків. Загони С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об’єдналися під Білою Церквою. 23 березня 1596 р. відбулася битва біля урочища Гострий Камінь. Переможною вона не стала для жодної зі сторін, бо обидві зазнали великих втрат. Вирішальна битва відбулася в травні 1596 р. в урочищі Солониці на берегах однойменної річки, під Лубнами (нині Полтавської області). Облога табору повстанців тривала два тижні. Повстанці капітулювали 28 травня 1596 р. Хоча повстання не досягли успіху, вони стали першим широким антифеодальним виступом селянсько-козацьких мас.

БРАТСЬКИЙ РУХ

Братствами називають національно-релігійні громадські об’єднання міщан при православних церквах. Найавторитетнішим було Львівське Успенське братство. У 1586 р. антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства. Статут установлював за братством право зверхності над іншими братствами та контролю за духівництвом, у тому числі за єпископами. Незабаром Львівське братство домоглося ставропігії (автономна церковна одиниця, що підлягала юрисдикції не місцевого ієрарха, а безпосередньо патріарха). Кількість братств невпинно зростала.

Попервах братства проводили доброчинну діяльність. Поступово вони перетворювалися на національно-релігійні організації зі своїми статутами.

Братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. З їхньої ініціативи створювали бібліотеки, відкривали друкарні та школи.

Наприкінці 16-у першій половині 17 ст. в Україні діяли близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту.

Діячі братського руху прагнули поліпшити становище церкви. Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхи розв’язання проблеми ставлення до тих священиків, які нехтували обов’язками. Братства намагались очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, виступали за рішуче впорядкування церковних справ, хотіли бачити церкву «дешевою» і загальнодоступною.

СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Представники вищого духівництва і шляхти та українські магнати дедалі більше схилялися до ідеї об’єднання з римо-католицькою церквою. Через унію з римо-католицькою церквою українці сподівалися досягти єдності свого народу. Бо тільки справжня рівність у правах католицької й православної церков у католицькій державі, якою була Польща, могла би покласти край переслідуванню православних. Адже йшлося про збереження традиційного грецького обряду й мови богослужінь. Унія здатна була розв’язати проблему підпорядкування Української православної церкви: після її переходу під зверхність Папи Римського не було потреби боротися із зазіханнями Московського патріархату. Були й особисті мотиви. В унії православні єпископи, та й сам митрополит Михайло Рогоза, вбачали можливість позбутися опіки братств, відлучивши їх від церковних справ силою Папського благословення усупереч колишнім рішенням Константинополя. У Польщі щодо унії церков не було одностайності. Одні виступали проти будь-якого об’єднання, інші ж (а їх була більшість на чолі з королем) не заперечували можливості унії. Проте польським можновладцям не потрібна була авторитетна українська церква, рівна у правах із польською. Тому об’єднання церков вони тлумачили як навернення до католицизму.

ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА

Навколо ідеї об’єднання церков розгорнулася гостра й дуже цікава суперечка (полеміка). Представники різних поглядів висловлювали свої думки в літературних творах, які називають полемічними. До сьогодні збереглося близько 200 пам’яток полемічної літератури представників різних таборів – прихильників і противників унії.

Полемічна література – твори, у яких відображається релігійна дискусія між представниками православної та католицької церкви. Набула поширення на теренах України у 16 ст. у зв'язку із обговоренням унії двох церков.

Один із найвидатніших православних письменників-полемістів, праці якого були опубліковані за життя, – Герасим Смотрицький. Його перу належать кілька блискучих полемічних трактатів, зокрема твір «Ключ царства небесного...», надрукований 1587 р. в Острозі. Цей твір – перша друкована пам’ятка української полемічної літератури. У 1587 р. В.-К. Острозький запросив Г. Смотрицького до Острога. Він очолив культурно-освітній осередок учених, які готували до друку Острозьку Біблію. Написав віршовану передмову до неї, був її головним перекладачем і редактором. Г. Смотрицький – перший ректор Острозької академії.

УТВОРЕННЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Церковний собор, який мав ухвалити остаточне рішення щодо унії, було призначено на 6 жовтня 1596 р. у м. Берестя (нині Брест у Білорусі). До Берестейського собору готувалися не лише прихильники унії, а і її противники. Не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор. Противники унії зібралися в палаці, де зупинився князь В.-К. Острозький. Вони засудили унію і владик-відступників.

Серед православних ієрархів на підтримку унії виступав митрополит Київський і Галицький Михайло Рогоза, єпископ Іпатій Потій та інші. Прихильники унії проводили собор у міській церкві Святого Миколая, затвердивши попереднє рішення про утворення греко-католицької церкви. Король Сигізмунд III підтримав унію і визнав чинною ухвалу уніатського собору.

Українська греко-католицька церква – церква, утворена на західноукраїнських і західнобілоруських землях унаслідок укладання Берестейської унії 1596 р. Підпорядковується Папі Римському. Визнає всі догмати католицизму, зберігаючи православну обрядовість. Богослужіння проводять українською мовою.

Що ж до Української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилася поза законом. Ця подія породила велику кількість полемічної літератури. Значний внесок у цій царині зробили Мелетій Смотрицький та Іван Вишенський.

ОСВІТА

У 1576-1578 рр. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького було створено Острозький культурно-освітній осередок. Тоді ж при ньому виникла школа. В Острозькій школі ґрунтовно вивчали мови – церковнослов’янську, грецьку й латину.

Викладали «сім вільних наук». Шкільна програма, за якою навчали в Острозькій школі, передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої.

Власне тому сучасники називали Острозьку школу і колегіумом, і академією. Це була перша вища слов’яно-греко-латинська школа в Україні та на східнослов’янських землях. Її ректором став Герасим Смотрицький.

Освітянські й виховні ідеї Острозької академії підхопили братства. Перша братська школа з’явилась у Львові 1586 р., а незабаром їх почали створювати скрізь в Україні. Братські школи, як і Острозька школа, були слов’яно-греко-латинськими. Крім згаданих мов, учні опановували в них уже згадані «сім вільних наук».

На середину 17 ст. у Речі Посполитій діяли 32 єзуїтські колегії – з них 13 на українських землях.

У 1575 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (нині – Польща), а незабаром єзуїтські колегії з’явились у Львові, Кам’янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі. Запроваджуючи в життя потужну освітню програму, єзуїти прагнули збільшити кількість прихильників католицизму.

КНИГОВИДАННЯ

Появі книговидання в Україні сприяла діяльність Івана Федорова (Федоровича). На початку 70-х років 16 ст. він прибув до Львова. У створеній друкарні 1574 р. Іван Федоров надрукував «Апостол». Книга вийшла накладом близько тисячі примірників, із яких збереглося 90. У Львові, у друкарні І. Федорова, 1574 р. побачив світ перший український друкований підручник для навчання грамоти – «Буквар». І. Федоров надрукував іще один «Буквар» – 1578 р., під час перебування в Острозі, куди його запросив князь В.-К. Острозький. Незабаром в Острозі він видав Новий Завіт (1580) і справжній шедевр з-поміж стародруків – Острозьку Біблію (1581). Вона була першим повним друкованим виданням Біблії церковнослов’янською мовою.

Серед перших друкованих українських книжок були граматики – підручники для вивчення мов. Слава автора першої граматики церковнослов’янської мови у східнослов’янських землях належить Лаврентію Зизанію. Свою книжку «Граматика словенська» він видрукував у Вільні 1596 р. Л. Зизаній був також автором «Лексиса» – першого українського друкованого словника, де понад тисячу церковнослов’янських слів перекладено староукраїнською літературною мовою. Основним підручником церковнослов'янської мови стала «Граматика слов'янська» Мелетія Смотрицького, надрукована у 1619 р.

ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ

Рукописні книжки створювали на наших землях упродовж багатьох століть, навіть коли поширилося книговидання. Однією з найвідоміших рукописних книжок є Пересопницьке Євангеліє. Створено воно 1556-1561 рр. Це перший переклад Святого Письма староукраїнською літературною мовою. Початкову частину пам’ятки написано в с. Двірець (нині Шепетівський район Хмельницької області), а завершено її в невеличкому волинському містечку Пересопниця, якому книга завдячує своєю назвою. Саме на цій книзі, яка лежить під час церемонії інавгурації поряд із Конституцією, президенти присягають народові України. Євангеліє написано на 482 пергаментних аркушах і прикрашено численними заставками, ініціалами, кінцівками та іншими оздобленнями, виконаними різнокольоровими фарбами та золотом. Вражає мистецька довершеність мініатюр.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

У 16 ст. бурхливо розвивалося мистецтво скульптури. Набув поширення і скульптурний портрет, що виконував роль надгробного пам’ятника. З другої половини 16 ст. починає розвиватися українське декоративне різьблення для обрамлення ікон та їхніх ансамблів – іконостасів. Іконостаси, виготовлені з дерева, прикрашали різьбленими рослинними орнаментами.

Протягом 16 ст. розвивався іконопис. Наприкінці 16 ст. з’являється світський портретний живопис, зразком якого є портрет польського короля Стефана Баторія (1576), який створив для львівської ратуші Войцех Стефановський. Проте з оригінальних пам’яток зберігся лише портрет сяноцького каштеляна і перемишльського старости Яна Гербурта.

Появу книжкової гравюри пов’язують із діяльністю Івана Федорова. Першими гравюрами його видань були фронтиспіс із євангелістом Лукою та авторська друкарська марка у львівському «Апостолі».

АРХІТЕКТУРА

В архітектурі України 16 ст. хоч і зберігалися попередні традиції будівництва, проте помітною була тенденція до регіонального та стилістичного розмаїття. Відчутним став вплив мистецького стилю ренесанс. Особливо яскраво ренесансні риси втілено в західноукраїнських містах. Та це й не дивно, адже проекти забудови міст нерідко замовляли архітекторам-європейцям. Унікальною пам’яткою ренесансної світської архітектури є ансамбль споруд центру Львова – площа Ринок. Чи не найдосконалішим зразком цього архітектурного напряму є Чорна кам’яниця. Таку назву пам’ятка отримала в середині 19 ст., коли її фасад пофарбували в чорний колір. Будинок споруджено в 1588-1589 рр.

Будинок на площі Ринок, який має ім’я Корнякта, – найошатніша житлова будівля в місті за тих часів, а також найвидатніша пам’ятка світського ренесансного будівництва у Львові. Цей будинок єдина тогочасна споруда в житловій забудові міста, зведена на двох будівельних ділянках, що дало змогу розпланувати внутрішній двір із відкритими аркадами-лоджіями, які оточують подвір’я із трьох сторін. Тому пам’ятку ще називають палацом Корнякта. Будинок створив у 1580 р. архітектор Петро Барбон за участю Павла Римлянина.

З-поміж пам’яток тогочасного ренесансного церковного будівництва Львова найвідомішими є ансамбль Успенського братства, який складається з Успенської церкви, каплиці Трьох Святителів і дзвіниці (вежі Корнякта).

У церковному будівництві, як і раніше, використовували камінь і дерево. І хоча дерев’яне будівництво істотно переважало, проте споруд із дерева вціліло небагато.

Усталену в попередню епоху баштову систему укріплень, коли основу фортифікації становили високі й товсті мури, на яких споруджували вежі, українські архітектори застосовували до кінця 17 ст. Одним із найнеприступніших приватних замків Волині був Острозький замок, розбудова якого припадає на кінець 14 16 ст. До кінця 16 ст. комплекс споруд Острозького замку було об’єднано в єдину фортифікаційну систему. Цей ансамбль складався з «Вежі Мурованої» – найстарішої частини замку, північної стіни Богоявленської церкви, а також спорудженої наприкінці 16 ст. Круглої, або Нової, вежі.

Дивіться також: