§ 3. Національно-визвольна війна українського народу середини 17 ст.

2. Зростання невдоволення українського міщанства, яке потерпало як від приватних власників міст, так і від сваволі королівських урядовців:

3. Обмеження прав козацтва, запровадження заходів, спрямованих на ліквідацію його як стану:

4. Полонізація української культури, примусове насадження католицизму, що викликало масові протести:

Війна – найжорстокіша, найорганізованіша й наймасовіша форма збройної боротьби між державами, націями (народами), соціальними станами, яка має політичний характер і спрямовується на розгром (знищення) противника й утвердження своєї волі.

Національно-визвольна війна – у широкому розумінні – будь-яка війна, учасники якої є представниками певної етнічної спільноти, що ставить собі за мету визволення від чужого панування. У контексті історії України – назва періоду української історії, що охоплює 1648-1657 рр. та характеризується повстанням під проводом Б. Хмельницького, результатом якого стала втрата Речі Посполитою контролю над значною частиною українських етнічних земель, на яких було проголошено козацьку державу.

ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

На початку 1648 р. Богдан Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв’язок із козаками залоги на Січі й 25 січня оволодів нею. Козаки обрали його гетьманом Війська Запорозького. Ці події стали початком Національно-визвольної війни українського народу. На початку лютого 1648 р. повстанці відбили спроби урядових військ заволодіти Микитинською Січчю. Заручившись підтримкою Туреччини, у лютому березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гереєм III про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. У такий спосіб гетьман розв’язав кілька проблем: недостатності власної кінноти; уникнення несподіваного нападу татарських і ногайських орд, що було б особливо небажаним під час воєнних дій проти Польщі.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (роки життя: 1595-1657; гетьман – від 1648)

Здобув освіту в єзуїтському колегіумі у Львові. Брав участь у польсько-турецькій війні (1620-1621), де потрапив у полон. Брав участь у війні Франції проти Іспанії на боці першої. Очолив Національно-визвольну війну українського народу проти польського володарювання середини 17 ст. Визначний політик, вправний дипломат, досвідчений полководець, він не тільки визначив подальшу долю України, а й відчутно впливав на тогочасне європейське політичне життя.

Основним здобутком діяльності гетьмана стало створення української держави Гетьманщини. Зваживши на зовнішньо- і внутрішньополітичну ситуацію кінця 1653 р., уклав перший українсько-московський договір (1654). Зближення Московії з Польщею після Віденського миру 1656 р. спонукало Хмельницького до пошуків нових союзників.

ПЕРШІ ПЕРЕМОГИ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА

21 квітня 1648 р. з Черкас у наступ пішли польські війська, їхня зустріч із козаками відбулася у Жовтоводській битві (5-6 травня 1648 р.) – першій переможній битві Національно-визвольної війни. Повстанці оточили польське військо під командуванням Стефана Потоцького на берегах річки Жовті Води. Вирішальний наступ на польський табір розпочався 6 травня. Він завершився нищівною поразкою поляків.

Корсунська битва (16 травня 1648 р.). Після розгрому під Жовтими Водами 20-тисячне польське військо на чолі з великим коронним гетьманом М. Потоцьким і польним гетьманом М. Калиновським відійшло до Корсуня, де сховалося в укріпленому таборі. 14 травня до міста наблизилися війська Б. Хмельницького (козаки і татари перекопського мурзи Тугай-Бея). Одночасною атакою головних сил Хмельницького і загону Максима Кривоноса польське військо було розгромлене. Б. Хмельницький видав універсали до населення України із закликами підніматися проти польського панування. На кінець червня повстанці визволили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну.

До кінця липня з-під влади поляків було відвойовано всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня – Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам’янець) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства. Хмельницький використав час відносного перепочинку, аби підготувати плани подальших дій та сформувати 100-тисячну армію, поділену на полки й сотні.

Дізнавшись про те, що польська армія готова рушити на Подніпров’я, Б. Хмельницький пішов на захід. 11-13 вересня 1648 р. союзне козацько-татарське військо на чолі з Богданом Хмельницьким зійшлося з польською армією під орудою гетьмана Миколая Потоцького неподалік містечка Пилявді поблизу Старокостянтинова (нині – село Пилява Хмельницької області). Пилявецька битва завершилася для польської армії поразкою.

На старшинській раді помірковану групу, яка пропонувала припинити воєнні дії та піти на переговори з Річчю Посполитою, перемогла радикальна: було вирішено продовжувати наступ. 26 вересня розпочалась облога Львова. Хмельницький не бажав руйнувати місто, тож отримав викуп і зняв облогу. Унаслідок перемоги під Пилявцями й походу української армії на Львів та Замостя на початку листопада 1648 р. майже всі українські землі було визволено від польського панування. Враховуючи стан війська напередодні зими 1648 р., Хмельницький погодився на перемир’я з Річчю Посполитою. 23 грудня Хмельницький урочисто в’їхав до Києва.

МЕТА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

На початку 1649 р. Богдан Хмельницький оприлюднив свої наміри у війні проти Речі Посполитої. Це сталося в лютому, під час переговорів у Переяславі з королівським посольством. У відповідь на умови перемир’я, запропоновані польськими послами, гетьман сформулював остаточну мету війни. Промову Хмельницького дослідники тлумачать як програму розбудови Української держави:

УКЛАДАННЯ ЗБОРІВСЬКОЇ УГОДИ

Навесні 1649 р. польські війська, порушивши умови перемир’я, розпочали воєнні дії.

У ніч проти 6 серпня Хмельницький оточив польський табір і містечко Зборів (нині – Тернопільська область), маючи переваги для переможної битви. Але кримський хан Іслам-Герей III порушив попередню домовленість і перейшов на бік короля Речі Посполитої. Хан боявся зростання козацької сили та домігся від Б. Хмельницького переговорів із поляками. Неможливість вести війну одночасно проти Польщі й проти Кримського ханства спонукала Богдана Хмельницького укласти мирний договір із Річчю Посполитою на не зовсім вигідних умовах, які не відповідали ані фактичному успіхові козаків, ані їхнім сподіванням. У цій битві відзначився білоцерківський полковник Данило Нечай.

8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський мирний договір. Він передбачав перехід під владу гетьмана територій колишніх Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств. Тут польський уряд позбавлявся права розміщувати свої війська, а державні посади мали обіймати лише православні. Домовилися також про встановлення реєстру в 40 тис. козаків. Усім учасникам війни оголошувалася амністія. Шляхта поверталася до своїх володінь, а селяни мусили виконувати довоєнні повинності. Православний митрополит отримував місце в сенаті. Вперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала з боку Речі Посполитої визнання певної самостійності як козацька держава. Зважаючи на часткове виконання умов договору урядом Речі Посполитої, козацька верхівка розцінювала договір як перемир’я і готувалась до нового воєнного протистояння.

Від 1649 р. і до своєї смерті у 1653 р. незмінним учасником усіх переговорів між урядом Речі Посполитої та козацтвом був Адам Кисіль. Він був одним із чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої, а з 1649 р. – київським воєводою. Беручи участь у переговорах, обстоював пошук компромісу між Річчю Посполитою та Гетьманщиною. Виступав за надання привілеїв козацтву та зрівняння його у правах із польською шляхтою. Його позиція викликала постійні безпідставні звинувачення з обох сторін. Був меценатом православної культури.

УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ – ГЕТЬМАНЩИНИ

Переможні битви 1648-1649 рр., унаслідок яких велику частину українських земель було звільнено від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави – Війська Запорозького. В історичній науці цю державу називають Гетьманщиною. Найвищим законодавчим органом держави стала Генеральна рада – загальна рада всього війська. З часом значення Генеральної ради настільки зменшилося, що її взагалі припинили скликати. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд – генеральна старшина. До її складу належали: генеральний писар (керував канцелярією), генеральний обозний (завідував обозом та артилерією, друга особа після гетьмана), двоє генеральних осавулів (хранителі гетьманської булави, помічники з військових справ), двоє генеральних суддів. З 1654 р. введено посаду генерального підскарбія (відповідав за фінанси). Територія козацької держави згідно з умовами Зборівського договору складалася з земель колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств та обіймала 200 тис. кв. км – від р. Случ на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні. Столицею і гетьманською резиденцією стало м. Чигирин. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків (на Правобережжі – дев’ять, на Лівобережжі – сім полків), які поділялись на сотні. Центром полку було одне зі значних міст полкової території. Кожен полк очолював полковник, якого обирали на полковій раді або призначав гетьман. Територія полку поділялася на 10-20 і навіть більше сотень, які різнилися площею та чисельністю.

Військо Запорозьке – назва військово-політичних утворень 16-18 ст. на теренах України: козацька військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; синонім до назви Гетьманщина.

Гетьманщина – українська козацька держава, що виникла в результаті національно-визвольного повстання під проводом Б. Хмельницького. Проіснувала до 1765 р.

МІСЦЕ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ ТОГОЧАСНОЇ ЄВРОПИ

Католицькі держави Австрія, Іспанія та князівства Південної Німеччини підтримали Польщу й одразу ж зайняли негативну позицію щодо визвольної боротьби українського народу. Франція як католицька держава і водночас ворог Габсбургів мала таку саму позицію, зумовлену її політикою на континенті (після Вестфальського миру 1648 р.). У цій політиці Франція важливе місце відводила Польщі як своїй союзниці. Римська курія щодо козацької України здійснювала послідовно ворожу політику. З Риму вимагали найрішучішої боротьби з козаками аж до цілковитого їх знищення з огляду на їхні вимоги щодо покращення статусу православ’я. Протестантський табір, до якого належали Англія, Голландія, Швеція і князівства Північної Німеччини, спостерігав за подіями в Україні з неприхованим інтересом і певним співчуттям, бо Національно-визвольна війна знесилювала Річ Посполиту, а отже, і весь католицький блок. Боротьбу українського народу православні країни загалом підтримали. Усі чотири православні патріархи (константинопольський, александрійський, антіохійський, єрусалимський) благословили Хмельницького на переможну війну. Московія, Валахія та Молдова на словах підтримували Хмельницького, проте з безпосередньою військовою допомогою не квапилися.

ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ КОЗАЦЬКОЇ УКРАЇНИ

Було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання, кріпацтво. Натомість формувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю. Змушені були залишити Україну польські магнати й католицька шляхта, католицьке духівництво – ті верстви, що тримали у своїх руках владу до початку війни. Провідну роль у житті суспільства почав відігравати козацький стан. Влада та основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини, що формувалася з представників різних суспільних верств.

Великим завоюванням козацької держави стала особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати до козацького стану. Переважна більшість селян покозачилася. Становище міщан поліпшувалося ще й завдяки тому, що в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, для участі в самоврядуванні.

Покозачення – процес самовільного переходу до козацтва представників інших соціальних верств та груп, став провідною рисою соціальних процесів у 16-18 ст.

ВІДНОВЛЕННЯ ВОЄННИХ ДІЙ. БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА

Упродовж 1650 р. Польща готувалася до нового етапу війни проти Богдана Хмельницького. Воєнні дії розпочались у лютому 1651 р. на Поділлі. Вирішальні бої між основними силами польської та української армій сталися 18-30 червня 1651 р. поблизу м. Берестечка на Волині. Це була найбільша битва Національно-визвольної війни за чисельністю вояків, які брали в ній участь. Польським військом командував коронний гетьман Миколай Потоцький. Третього дня битви, 20 червня, коли перевага була вже на боці Богдана Хмельницького, ординці несподівано залишили тле бою. Гетьман вирушив за ханом, аби домогтися повернення орди на поле бою. Але хан затримав і фактично ув’язнив Богдана Хмельницького. Упродовж 10 днів козаки героїчно обороняли табір, відбиваючи всі атаки поляків.

Наказним гетьманом було обрано Івана Богуна. Відхід основної боєздатної частини козацького війська стався вночі проти 30 червня. Козаки спорудили переправи через Пляшівку й непомітно для ворогів вийшли з оточення. Повернувшись із короткочасного полону на початку липня, Богдан Хмельницький швидко відновив боєздатну армію і вже через два місяці зупинив просування потужного польсько-литовського війська в районі Білої Церкви. Це змусило коронного гетьмана Миколая Потоцького погодитися на переговори. 18 вересня 1651 р. в Білій Церкві було укладено мирний договір, за яким територія гетьманського врядування обмежувалася Київським воєводством. До Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Магнати і шляхта отримували свої довоєнні маєтки. Козацький реєстр зменшувався з 40 до 20 тисяч. Б. Хмельницький залишався гетьманом, проте після його смерті право призначати гетьманів переходило до короля.

Полковника Івана Богуна, який очолював кальницький (вінницький) козацький полк, дослідники вважають найвидатнішим після Б. Хмельницького стратегом Національно-визвольної війни. Він брав участь у всіх великих битвах тієї війни. Під час Берестецької битви (1651) за відсутності Б. Хмельницького був обраний наказним гетьманом, організував вихід козаків із оточення. І. Богун уособлював ту частину козацтва, яка, завжди підтримуючи ідею незалежності України, прагнула «не бути ані під королем польським, ані під царем московським».

ПЕРШИЙ МОЛДОВСЬКИЙ ПОХІД БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦКОГО

Ще влітку 1648 р. гетьман удавався до спроб схилити васала Османської імперії – молдовського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин із Гетьманщиною. Проте Лупул і надалі підтримував польський уряд. У другій половині серпня 1650 р. 60-тисячна українська армія під проводом Богдана Хмельницького й 30-тисячні загони кримських татар перейшли Дністер і вступили на територію молдовського князівства. На початку вересня 1650 р. козацькі полки заволоділи столицею князівства – м. Яссами. Василь Лупул погодився на мир, головною умовою якого була відмова Молдови від союзу з Польщею. Так між Україною й Молдовою було встановлено союзницькі відносини. Щоб зміцнити політичні зв’язки з Гетьманщиною, молдовський господар зобов’язався видати свою дочку Розанду за старшого сина Богдана Хмельницького – Тимоша.

БАТОЗЬКА БИТВА

Не бажаючи допустити воєнного союзу України з Молдовою, польський уряд наказав великому коронному гетьману М. Калиновському виступити проти українських полків, що йшли з Подніпров’я до Молдови. Польські загони розташувалися табором біля гори Батіг на Брацлавщині (сучасна Вінниччина), на лівому березі Південного Бугу. 22 травня 1652 р. передові козацькі частини під командуванням Тимоша Хмельницького й загони татарської кінноти почали битися з польською кіннотою, а основні частини підійшли непомітно 23 травня. Оточивши польський табір, українська армія атакувала одночасно з усіх боків. До вечора польське військо було вщент розбите, загинув і його головнокомандувач. Унаслідок нового спалаху визвольної боротьби у травні-червні 1652 р. влада гетьманського уряду відновилася на Брацлавщині та Чернігівщині, й козацька Україна знову здобула незалежність. Після Батозької битви у травні-червні 1652 р. українська армія, вступивши до Молдови, змусила Лупула виконати попередні зобов’язання. У серпні Тиміш узяв шлюб із Розандою.

ЖВАНЕЦЬКА ОБЛОГА

Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти – до Кам’янця-Подільського і став табором під містечком Жванець, між річками Жванчик і Дністер. Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в тривалу облогу, внаслідок якої почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці. 5 грудня хан і польський король уклали усну угоду, яка дістала назву Кам’янецької. За угодою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за Кам’янецькою угодою не бралися до уваги.

Наслідки Жванецької кампанії для Української гетьманської держави виявилися вкрай несприятливими.

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ МІЖДЕРЖАВНИЙ ДОГОВІР 1654 р.

Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, український уряд дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем. Саме в такому напрямі пожвавилася дипломатична діяльність гетьманського уряду. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р. Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити подальші переговори. Особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою групу документів від кожного зі станів – ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.

Козацька угода складалася з 23 статей від імені гетьмана і Війська Запорозького. Основна ідея цих статей – установлення таких міждержавних відносин, за яких Україна залишатиметься як внутрішньо, так і зовнішньо самостійною. Згідно з Березневими статтями (так називають узгоджені 11 статей):

Умови українсько-московського договору 1654 р. загалом (за умови дотримання) були взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його Московією фактично втратив чинність.

За своїми формально-правовими ознаками договір передбачав встановлення поширених у тогочасній Європі відносин протекторату – форми залежності, за якою одна держава (протектор) перебирає здійснення зовнішніх відносин іншої держави (протегованої), захист її території та нерідко ставить під свій контроль її внутрішні справи.

Упродовж 1654-1655 рр. союзне українсько-російське військо зі змінним успіхом вело воєнні дії проти Польщі. У вересні 1655 р. Їм вдалося вщент розбити польське військо під Городком, неподалік Львова, що забезпечило звільнення Західної України.

ВІЛЕНСЬКЕ МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 р.

Наприкінці 1655 – у першій половині 1656 р. Богдан Хмельницький провадив надзвичайно активну дипломатичну діяльність: обмінювався посольствами зі шведським та польським королями, кримським ханом, молдовським господарем і трансільванським князем. Однак уряд московського царя Олексія Михайловича, наляканий воєнними успіхами шведських військ у Польщі (Швеція захопила майже всю Польщу), розпочав активну підготовку до війни проти Швеції. Польські дипломати, шукаючи порятунку для батьківщини, запропонували Олексію польську корону на випадок смерті Яна II Казимира. Ця пропозиція теж спонукала Москву до переговорів із Варшавою, які закінчилися 24 жовтня 1656 р. Віденським перемир’ям, за яким:

Українську делегацію до участі у віленських переговорах московські дипломати не допускали, а пропозиції Б. Хмельницького щодо позиції на перемовинах було проігноровано, що дуже обурило козаків і гетьмана.

ЗМІНА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Віленське московсько-польське перемир’я в гетьманській столиці було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 р., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі. Реальними претендентами були Трансільванія і Швеція. 8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансільванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої. Трансільванський князь Юрій (Дєрдь) II Ракоці обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнавав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.

У червні 1656 р. до Чигирина знову прибуло шведське посольство. Воно повідомило, що король Карл-Густав погоджується віддати гетьману українські землі, які перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі ж залишає землі Польщі. У грудні 1656 р. Юрій (Дєрдь) II Ракоці підписав зі шведським королем трактат «вічного союзу». Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансільванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансільванців. Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансільванського князя Юрія (Дєрдя) ІІ Ракоці на Польщу, Хмельницький надіслав йому на допомогу козацькі полки, очолені київським полковником Антоном Ждановичем. Проте похід закінчився невдало.

Дивіться також: