§ 1. Початок Української революції

Зміст навчального матеріалу	Дати подій
Революційні події в Україні в 1917 – на початку 1918 р. Українізація армії Еволюція поглядів політичних сил України в питанні самовизначення Універсали Української Центральної Ради (УЦР) Відносини УЦР із Тимчасовим урядом та більшовицькою Росією Проголошення Української Народної Республіки (УНР) Кримськотатарський національний рух «Всеукраїнський з’їзд рад» у м. Харків Перша війна більшовицької Росії з УНР Бій біля станції Крути Події 1917 р. в Криму Проголошення незалежності УНР Окупація більшовицькою Росією України Брестський мирний договір Вигнання більшовиків із території УНР Похід Петра Болбочана на Крим Конституція УНР	березень 1917 р. – утворення Української Центральної Ради (УЦР) квітень 1917 р. – Всеукраїнський національний конгрес червень 1917 р. – Перший Універсал УЦР липень 1917 р. – Другий Універсал УЦР листопад 1917 р. – Третій Універсал УЦР 9 (22) січня 1918 р. – Четвертий Універсал УЦР, проголошення незалежності Української Народної Республіки (УНР) січень 1918 р. – бій біля станції Крути січень (лютий) 1918 р. – Брестський мирний договір між УНР і державами Четверного союзу
Персоналії	Поняття і терміни
Михайло Грушевський Володимир Винниченко Сергій Єфремов Петро Болбочан Номан Челебіджихан	автономізація самостійники Українська Центральна Рада універсали УЦР Генеральний секретаріат Вільне козацтво Установчі збори більшовизм Курултай
Результати навчально-пізнавальної діяльності
встановлювати та групувати вказані дати відповідно до подій, явищ, процесів; співвідносити дати та історичні факти (події, явища, процеси) з періодами, факти-події – з явищами, процесами, визначати послідовність історичних подій, явищ, процесів; визначати правильність застосування в історичному контексті вказаних понять і термінів; розпізнавати на картосхемі територію УНР згідно з Третім Універсалом УЦР; напрямки наступу більшовиків під час першої війни Росії з УНР; територію УНР за Брестським мирним договором; характеризувати діяльність УЦР, українських партій, основні положення універсалів УЦР; взаємовідносини УЦР із Тимчасовим урядом та більшовицькою Росією; боротьбу за владу в Києві в жовтні-листопаді 1917 р.; ультиматум Раднаркому; діяльність і здобутки зазначених історичних діячів; визначати принципи Української революції, її характер; роль Всеукраїнських з'їздів рад у містах Київ і Харків; причини та наслідки першої війни більшовицької Росії з УНР; здобутки і прорахунки УЦР у державотворчому процесі; пояснювати історичне значення універсалів УЦР; сприймати та інтерпретувати різновидові історичні джерела, що стосуються теми.

ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Революція в Росії почалася з демонстрацій і мітингів у Петрограді в Міжнародний жіночий день 23 лютого (8 березня) 1917 р. Наступного дня в імперській столиці спалахнув страйк, який одразу став політичним. Повсталі робітники й солдати Петроградського гарнізону 27 лютого (12 березня) створили Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів. Водночас було засновано парламентський політичний центр – Тимчасовий комітет Державної думи. 2 (15) березня, коли Микола II змушений був зректися влади, комітет утворив Тимчасовий уряд із представлених у парламенті партій – здебільшого кадетів та октябристів. За погодженням із Петроградською радою Тимчасовий уряд узяв на себе організацію виборів до Установчих зборів, які, своєю чергою, мали визначити форму правління, ухвалити конституцію і сформувати постійний уряд. Ці події в столиці Російської імперії дали поштовх до початку Української революції.

Установчі збори – виборний законодавчий орган, покликаний випрацювати конституцію держави й, таким чином, на правовій основі оформити новий державний і суспільний устрій.

4 (17) березня було засновано Київську губернську раду об’єднаних громадських організацій, яка діяла від імені Тимчасового уряду й вважалася найвищим представницьким органом місцевої влади. Вона складалася з представників Земського союзу, Союзу міст, Воєнно-промислового комітету, Біржового комітету, губернської, міської та повітових управ, кооперативних організацій тощо. Водночас у великих містах України було створено ради робітничих і солдатських депутатів.

Товариство українських поступовців (ТУП), українські соціал-демократи та інші громадські й політичні організації, керуючись інструкцією Тимчасового уряду щодо місцевих рад об’єднаних громадських організацій, 4 (17) березня 1917 р. заснували раду не губернського, а всеукраїнського масштабу – Українську Центральну Раду (УЦР).

Революція швидко охопила всю Україну. 19 березня (1 квітня) УЦР влаштувала в Києві маніфестацію патріотичних сил, яка почалася з урочистої ходи. У ній взяли участь майже 100 тис. осіб, зокрема десятки тисяч українських вояків. Хода завершилася всенародним віче на Софійській площі біля пам’ятника Б. Хмельницькому. На вічі пролунали вимоги до Тимчасового уряду: ухвалення декларації про українську автономію; призначення на посади губернських і повітових комісарів людей, які володіють українською мовою; запровадження української мови в державному апараті, судах і школах; невідкладне скликання Установчих зборів. Віче рекомендувало Центральній Раді чимшвидше скликати Український національний конгрес. Завданнями конгресу визначили створення умов для запровадження автономії, а також вибори членів Центральної Ради від губерній.

ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ НА ПОЧАТКУ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Підготовка Національного конгресу активізувала українські політичні сили, які вирішили, не зволікаючи, провести партійні з’їзди. Першим організаційний з’їзд провело у квітні 1917 р. Товариство українських поступовців, яке змінило назву на Союз українських автономістів-федералістів на чолі із С. Єфремовим. А незабаром було проголошено про перетворення союзу на політичну партію. Конференція, що відбулася у червні 1917 р., затвердила її назву – Партія соціалістів-федералістів (скорочено – есефи). Партія проводила роботу здебільшого в інтелігентських колах і не стала масовою. Вона була впливовою у Центральній Раді, оскільки мала популярних діячів.

Відновилася Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП – есдеки) на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою. Місцеві представники загальноросійської соціал-демократичної партії (меншовики) заявили, що визнають право українців на автономію, й запропонували об’єднатися. Проте центральне керівництво РСДРП (м) засуджувало спроби УЦР домогтися автономії для українського народу. Російські соціал-демократи були впливовими в індустріальних районах України, а українські – лише в містах промислово нерозвиненого Правобережжя. За чисельністю УСДРП (приблизно 5 тис. на середину 1917 р.) вдесятеро поступалася місцевим меншовикам.

У квітні 1917 р. відбувся установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР – есери). Її очолили представники студентської молоді: М. Залізняк, М. Ковалевський, Л. Ковалів, О. Севрюк, П. Христюк. До неї як до наймасовішої приєднався М. Грушевський. Утім, УПСР за кількістю членів (майже 75 тис.) істотно поступалася українським осередкам загальноросійської партії соціалістів-революціонерів. Останніх підтримували в промислових районах, військових гарнізонах і на фронтах, натомість українських – у сільській місцевості.

Більшовики були єдиною загальноросійською партією, яка не мала «відповідника» в українській політичній палітрі. Спочатку вони «губилися» серед меншовиків у спільних соціал-демократичних організаціях. Однак чисельність цієї партії в Україні стрімко зростала: з 2 до 33 тис. осіб за березень – серпень 1917 р.

Більшовизм – історична назва екстремістської течії в російському соціал-демократичному русі, синонім російського комунізму. На II З'їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії (серпень 1903 р.) під час виборів керівних органів гору взяли прихильники В. Ульянова (Леніна), які відтоді назвали себе більшовиками.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНГРЕС

Національний конгрес відкрився у Києві 6 (19) квітня 1917 р. Українська історія ще не знала форумів, подібних до цього. Понад 900 делегатів представляли різноманітні організації: робітничі, селянські, політичні, військові, культурницькі. Серед них були представники дев’яти українських губерній, Кубані, Галичини, Буковини, Холмщини, Москви, Петрограда, усіх фронтів.

Упродовж трьох днів делегати заслухали понад 300 виступів. У перші два дні доповідали про принципи федералізму, способи організації автономного устрою, права національних меншин тощо.

Конгрес порушив питання про невідкладну організацію Крайової Ради – з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств. Під час перетворення Центральної Ради на орган крайової влади її кількісний склад мав розширитися на 15%, щоб охопити представників усіх національних меншин.

Останній день роботи з’їзду присвятили виборам нового складу Центральної Ради, під час яких дві третини мандатів одержували території (губернії та великі міста), а одну третину – організації. Центральна Рада конструювалася як національний орган, що мав виконувати державотворчі функції. Головою УЦР Конгрес обрав М. Грушевського, його заступниками – В. Винниченка і С. Єфремова. На перших організаційних зборах М. Грушевський запропонував обрати виконавчий орган під назвою Комітет Центральної Української Ради (пізніше його перейменували на Малу Раду) у складі 20 осіб.

УКРАЇНІЗАЦІЯ АРМІЇ

Без масової громадської підтримки досягти перетворення УЦР на провідну політичну силу в Україні було неможливо. Найбільше прихильників Центральна Рада мала серед селянства – основи української нації, втім, найактивнішою верствою було військове українство.

У березні в Києві на засіданні Установчої української військової ради ухвалили відкриття Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка. У статуті його основним завданням визначили об’єднання й згуртування українців – вояків російської армії під гаслами федералізації Росії та автономії України. «Бойовими хрестинами українського військового руху» назвав П. Христюк події квітня 1917 р., коли майже 3 тис. вояків-українців на збірному пункті Києва вимагали відправити їх на фронт як українську військову частину. Під час святкування 18 квітня (1 травня) ініціатори руху за створення національних частин самочинно сформували Перший Український полк ім. Б. Хмельницького. Організацією полку опікувалися офіцери Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка, який очолював М. Міхновський.

У відповідь Київський комітет об’єднаних громадських організацій і ради робітничих та солдатських депутатів заявили про готовність зі зброєю розігнати «бунтівників і дезертирів». Тільки після втручання Центральної Ради полк відправили на фронт як національну частину. Отже, початок українізації армії був політично зумовленим. Без підтримки армії російський уряд міг проігнорувати або й заборонити будь-які дії УЦР. Тому УЦР заявила, що розпочинає кампанію українізації в армії, однак має намір обмежитися формуванням національних частин тільки в тилових гарнізонах. Ця заява була реакцією на застереження центрального уряду про зниження боєздатності фронту внаслідок переформування військових частин.

5 (18) травня у Києві відкрився Перший Всеукраїнський військовий з’їзд. Його роботою керували М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра й М. Міхновський. З’їзд звернувся до Тимчасового уряду з вимогою проголосити принцип національно-територіальної автономії. Було створено Генеральний військовий комітет на чолі із С. Петлюрою, який мав проводити українізацію армії.

Впливовою військово-політичною силою могло стати Вільне козацтво. У жовтні в Чигирині відбувся з’їзд Вільного козацтва за участю 200 делегатів, які представляли 60 тис. організованих добровольців Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини й Кубані. До Генеральної ради Вільного козацтва обрали 12 осіб, а почесним отаманом зголосився стати командир Першого Українського корпусу Павло Скоропадський.

Вільне козацтво – національні добровільні військово-міліцейські формування в Україні та на Кубані 1917-1918 рр. Створювалися за територіальним принципом, на традиціях запорозьких козаків, головним чином для охорони правопорядку.

ПЕРШИЙ УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Наприкінці травня представницька делегація УЦР на чолі з В. Винниченком прибула до Петрограда, щоб домогтися автономії України, й надала Тимчасовому уряду всі необхідні документи. Проте російські міністри зволікали з їх розглядом та відповіддю. Становище ставало дедалі принизливішим, і В. Винниченко вирішив повернутися. Відповідь Тимчасового уряду наздогнала його вже в Києві. Уряд повідомляв, що не може визнати УЦР виразницею волі українського народу і не має повноважень задля ухвалення рішення про автономію України, оскільки це прерогатива Всеросійських установчих зборів.

Наближався час скликання II Всеукраїнського військового з’їзду. Попри заборону військового міністра Тимчасового уряду О. Керенського, з’їзд відкрився у Києві 5 (18) червня. У його роботі взяли участь майже 2 тис. делегатів від 1 млн. 932 тис. солдатів та офіцерів фронту й тилових гарнізонів з усієї Росії. Перед початком роботи делегати зібралися на Софійській площі. Після молебню й урочистого виконання національного гімну вони заприсяглися не повертатися до своїх частин, поки не здобудуть автономію для України.

Універсали Української Центральної Ради – акти законодавчого характеру верховного органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель.

З’їзд підтвердив постанову І З’їзду про українізацію армії та ухвалив статут найвищої української військової установи – Генерального військового комітету, що його очолював С. Петлюра. Делегати обрали Раду військових депутатів, яка повним складом увійшла до УЦР.

10 (23) червня Центральна Рада ухвалила текст Першого Універсалу і доручила В. Винниченку оголосити його на військовому з’їзді. Делегати вислухали стоячи «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого». Цим документом Центральна Рада проголошувала себе органом, уповноваженим ухвалювати акти конституційного значення.

ПЕРШИЙ УНІВЕРСАЛ УЦР «Хай буде Україна вільною. Не обділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм)». Україна проголошується автономним регіоном Російської федеративної демократичної республіки. Українська Центральна Рада проголошується органом автономної України, здатним приймати акти конституційного значення – Універсали. Верховним законодавчим органом автономної України мусить бути Сейм, обраний загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням усього населення України. «Порядок і лад» на території України визначатиме національний Сейм, а не Всеросійські Установчі збори. Місцеві органи влади на території України мусять підпорядковуватися Українській Центральній Раді, а надалі – національному Сейму. Українська громадськість має дійти згоди й порозуміння з іншими національними громадами в межах України.

УТВОРЕННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ

Після проголошення Універсалу українська громадськість почала звертатися до УЦР із різними питаннями як до органу влади. Щоб розв’язати їх, Рада була змушена заснувати виконавчий орган ще не визнаної центральним урядом влади.

15 (28) червня створено Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Секретарства були прообразами майбутніх міністерств. Український уряд очолив В. Винниченко. Він узяв на себе й обов’язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став Павло Христюк, секретарем фінансів – Христофор Барановський, у міжнаціональних справах – Сергій Єфремов, у військових справах – Симон Петлюра, у земельних справах – Борис Мартос, у судових справах – Валентин Садовський, у продовольчих справах – Микола Стасюк, секретарем народної освіти – Іван Стешенко.

Хоча в українському політичному житті найчисельнішою була есерівська партія, у першому складі уряду переважали соціал-демократи. Партія В. Винниченка і С. Петлюри вирізнялася з-поміж інших неабияким інтелектуальним потенціалом. Однак вона була внутрішньо нестабільною, насамперед через особисті суперечки між її лідерами – В. Винниченком і С. Петлюрою.

ДРУГИЙ УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Після проголошення Першого Універсалу, створення українського уряду, підтримки народом та українізованими частинами армії Центральної Ради Тимчасовий уряд змушений був спробувати врегулювати напружене становище в Україні. До Києва прибула делегація у складі трьох авторитетних міністрів – О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. Після дводенних переговорів було досягнуто компромісу. Тимчасовий уряд негайно, не очікуючи на Всеросійські установчі збори, визнав Центральну Раду державним органом. Центральна Рада зобов’язалася не проголошувати самочинно автономії України. Зміст угоди оформлявся двома майже ідентичними за змістом документами: постановою Тимчасового уряду «Про національно-політичне становище України» і Другим Універсалом Центральної Ради. Обидва документи передбачалося оприлюднити одночасно. Проте в Петрограді троє міністрів від партії кадетів категорично виступили проти надання Україні автономного устрою і вийшли з уряду, спричинивши урядову кризу. Отже, на підставі постанови Тимчасового уряду та Другого Універсалу Центральної Ради Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом.

ДРУГИЙ УНІВЕРСАЛ УЦР УЦР оголосила, що не має наміру відокремлювати Україну від Роси, та зобов'язалася не здійснювати самочинно автономії України. Склад УЦР мав бути доповнений представниками національних меншин, які проживали в Україні. УЦР зобов'язалася подати Тимчасовому уряду на затвердження склад Генерального секретаріату як найвищого крайового органу управління. За погодженням із національними меншинами мали підготувати законопроект про автономний устрій для внесення його на затвердження Всеросійських установчих зборів.

Проти Другого Універсалу в Україні рішуче виступили самостійники. Ще у травні у Чернігові новобранці під впливом агітації самостійників з Українського військового клубу ім. П. Полуботка почали стихійно гуртуватися в окрему українізовану частину – Другий український полк ім. гетьмана П. Полуботка.

У ніч на 5 липня 5 тис. солдатів-полуботківців здійснили спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Вони сподівалися на підтримку Центральної Ради Однак УЦР відмежувалася від полуботківців. Перший український полк ім. Б. Хмельницького та військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ. У результаті самостійники на чолі із М. Міхновським вийшли зі складу УЦР.

ЗАГОСТРЕННЯ КОНФЛІКТУ МІЖ УЦР І ТИМЧАСОВИМ УРЯДОМ

16 (29) липня 1917 р. Центральна Рада ухвалила «Статут вищого управління України», що мав стати підґрунтям діяльності адміністрації краю й регулювати відносини з Тимчасовим урядом Для затвердження Статуту до Петрограда відбула делегація у складі В. Винниченка, X. Барановського і Ф. Рафеса. Виснажливі переговори нічого не дали. Дочекавшись, коли українська делегація повернулася до Києва, 4 (17) серпня уряд затвердив для Генерального секретаріату «Тимчасову інструкцію», згідно з якою компетенція Центральної Ради і Генерального секретаріату поширювалася на територію п’яти українських губерній. Натомість Центральна Рада претендувала на територію дев’яти губерній, у яких українці становили більшість населення, тобто і на Херсонську, Харківську, Катеринославську, Таврійську (без Криму) губернії. Після бурхливих дебатів Центральна Рада ухвалила документ до відома і чекала подальшого розвитку подій.

У жовтні 1917 р. Центральна Рада почала готувати скликання Всеукраїнських установчих зборів. 10 (23) жовтня з цього приводу на Малій Раді спалахнула гостра дискусія з представниками російської демократії. На початку листопада в справу втрутився Тимчасовий уряд. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко отримав телеграфне розпорядження «безвідкладно виїхати до Петрограда для особистих пояснень щодо повідомлень про агітацію на Україні на користь скликання суверенних Установчих зборів». У пресі повідомлялося, що командувач Київського військового округу (КВО) генерал Квецинський отримав директиви в разі відмови Винниченка їхати до Петрограда розпустити Центральну Раду і Генеральний секретаріат. Винниченко приїхав до Петрограда 25 жовтня (7 листопада) – саме в той день, коли більшовики скинули Тимчасовий уряд. Другий Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів утворив новий російський уряд Раду народних комісарів на чолі з Володимиром Леніним.

На початку листопада 1917 р. УЦР зголосилася на пропозицію Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни про формування Галицько-Буковинського куреня січових стрільців із військовополонених галичан. У січні 1918 р. він налічував майже 600 вояків, отримав нову назву – Курінь січових стрільців. Командиром був полковник Євген Коновалець, начальником штабу – підполковник Андрій Мельник.

ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Центральна Рада мала намір віддати здобуту владу демократично обраним депутатам Установчих зборів, а більшовики – встановити диктатуру однієї партії у формі диктатури пролетаріату. Потрібні були рішучі дії для утвердження державних прав українського народу. На скликання надзвичайної сесії Центральної Ради не залишалося часу. Пізно ввечері 6(19) листопада зібралася Мала Рада. Від імені керівництва Ради і Генерального секретаріату М. Грушевський подав на затвердження текст Третього Універсалу, який датовано 7 (20) листопада 1917 р.

Центральна Рада змушена була балансувати ці ж інтересами різних верств суспільства в умовах господарського занепаду і паралічу державної влади. Падіння Тимчасового уряду актуалізувало питання державних кордонів. Третій Універсал, зокрема, проголосив: «До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки, як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів».

ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ УЦР «Однині Україна стає Українською Народною Республікою. Не одділяючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». Проголошено Українську Народну Республіку, яка зберігала федеративний зв'язок із Російською республікою. Визначено територію УНР у складі дев'яти губерній, більшість населення яких становили українці. Визначено строки виборів до Українських Установчих зборів та день їх скликання Задекларовано, що в УНР забезпечуватимуться всі демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків; недоторканність особи й житла; право вживання місцевої мови у зносинах з установами. Проголошено скасування смертної кари, амністію політв’язням, реформу судівництва та національно персональну автономію для національних меншин (росіян, поляків, євреїв). Передбачено запровадження на території УНР 8-годинного робочого дня. Ліквідовано право приватної власності на землю (з переданням великих землеволодінь без викупу в користування безземельним або малоземельним селянам).

КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

У кримському питанні лідери Центральної Ради виходили з міркувань про майбутній федеративний устрій нової демократичної Росії, до складу якої мали увійти як Україна, так і Крим. Півострів не був українською етнічною територією. Тільки під час звільнення України від більшовиків навесні 1918 р. уряд УНР усвідомив важливість володіння півостровом і Чорноморським флотом. 26 листопада (9 грудня) 1917 р. у Бахчисараї відкрився Курултай (з’їзд) кримськотатарського народу. На депутатські посади було обрано 76 осіб, серед них чотири жінки. Курултай розглянув питання про державний устрій Криму; взаємовідносини кримських татар із представниками інших національностей півострова; про форму і структуру кримськотатарського національного уряду. Учасники Курултаю сформували національний парламент – Меджліс – та уряд – Директорію у складі п’яти осіб на чолі з Номаном Челебіджиханом, проголосили утворення Кримської Народної Республіки та ухвалили Конституцію. У такому статусі – з національним кримськотатарським урядом та Радою народних представників, що діяла паралельно, Крим проіснував до кінця січня 1918 р., аж поки на його територію не вдерлися більшовики.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД РАД У КИЄВІ

4 (17) грудня 1917 р. в Києві розпочав роботу з’їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України, який проголосив себе І Всеукраїнським з’їздом рад. Генеральний секретаріат ужив заходи, щоб нейтралізувати спроби більшовицького оргкомітету встановити контроль над депутатами довільно обраною нормою представництва. У найближчі до Києва повіти були розіслані циркуляри з вимогою направити до столиці якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих частин. Прибули понад 2 тис. осіб. Через це з’їзд висловив цілковиту довіру Центральній Раді та її Генеральному секретаріату.

У день відкриття з’їзду новий більшовицький уряд у Росії – Рада народних комісарів (РНК) – надіслав до Києва «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». За цим документом РНК, з одного боку, визнавала УНР і право «національної незалежності українського народу», а з іншого – відмовлялася сприймати «Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки», оскільки остання не визнавала радянської влади в Україні. Його з обуренням зустріла переважна більшість делегатів Всеукраїнського з’їзду рад. З’їзд звинуватив Петроград у розпалюванні війни з Україною. Було вирішено припинити транспортування хліба на північ і негайно створити власну грошову систему.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД РАД У ХАРКОВІ

127 делегатів Київського з’їзду рад, які перебували на більшовицькій платформі, переїхали до Харкова, об’єдналися з делегатами обласного з’їзду рад Донбасу та Криворіжжя і 11 (24) грудня «відновили» роботу Всеукраїнського з’їзду рад. На харківському з’їзді було представлено менше ніж третину наявних в Україні рад. Делегатів від селянства майже не було, хоч воно становило понад 80% населення. Проте з’їзд назвав себе представником інтересів усього українського народу і 12 (25) грудня 1917 р. проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

З’їзд затвердив Центральний виконавчий комітет рад України у складі 41 особи (з них 35 – більшовики). ЦВК сформував перший радянський уряд України – Народний секретаріат. До його складу ввійшли С. Бакинський, Є. Бош, В. Затонський, Ю. Коцюбинський, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник та ін. Назва уряду була калькою не з петроградського Раднаркому, а з київського Генерального секретаріату. Назву новоствореної держави більшовики не змінили – Українська Народна Республіка.

ПЕРША ВІЙНА РСФРР І УНР (ГРУДЕНЬ 1917 – БЕРЕЗЕНЬ 1918 рр.)

Вибори до Всеукраїнських установчих зборів збіглися в часі з наступом російських військ, який здійснювався під гаслом «нової і всебічної підтримки», проголошеної Всеукраїнським з’їздом рад «братньої республіки». В. Антонов-Овсієнко об’єднав війська, що йшли на Київ, у три угруповання, які дістали гучну назву «армій». Командував трьома «арміями» підполковник царської армії, лівий есер М. Муравйов.

Прагнувши прискорити перебіг подій, київські більшовики підняли збройне повстання. Боротьба з повстанцями зосередилася поблизу заводу «Арсенал».

Під час наступу військ Муравйова на Київ 29 січня 1918 р. відбувся бій поблизу селища Крути на Чернігівщині, на залізничній станції, розташованій за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Більшовицьким військам протистояли 520 вояків – курсанти Першої Української військової юнацької школи та київські студенти й гімназисти. До них приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина. Вони мали на озброєнні 16 кулеметів та одну гармату. Росіяни переважали вдесятеро, мали бронепотяг та артилерію. Захисники Круг трималися 6 годин. Потім вони забрали вбитих та поранених і відступили в напрямку до Києва, руйнуючи за собою залізничну колію. Однак один студентський загін відірвався від своїх і потрапив у полон. Усіх їх наказали розстріляти.

26 січня (8 лютого) радянські війська ввірвалися в Київ. На вулицях розгорнулося полювання на гайдамаків, офіцерів, монархістів і всіх, хто був хоч чимось схожий на «ворога революції». Кількість жертв сягала тисяч.

ЧЕТВЕРТИЙ УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Війна, яку розгорнула проти УНР радянська Росія, спонукала Центральну Раду рішуче відмежуватися від режиму більшовицької диктатури. Крім того, треба було самостійно виступити на мирних переговорах у Брест-Литовську, які вже почалися. Закрите засідання Малої Ради, на якому обговорювали текст Четвертого Універсалу, розпочалося 9 (22) січня 1918 р. і тривало три дні. У ніч на 25 січня на відкритому засіданні в будинку Педагогічного музею М. Грушевський оприлюднив останній Універсал Центральної Ради.

ЧЕТВЕРТИЙ УНІВЕРСАЛ УЦР «...Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу...» Проголошено самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу й наголошено на її прагненні мирно співіснувати із сусідніми народами. Підтверджено всі демократичні свободи, декларовані Третім Універсалом, наголошено на праві всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Підтверджено повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Повідомлено про перетворення Генерального секретаріату на Раду народних міністрів (РНМ), якій доручено продовжити переговори з Центральними державами й укласти мирний договір. Призначено перевибори місцевих органів влади. Встановлено термін передання соціалізованої землі селянам – до початку весняних робіт. Викладено вимогу РНМ негайно взятися до відновлення промисловості з переведенням її на виробництво продукції для мирного часу. Оголошено про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з установленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Оголошено про організацію народної міліції.

БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР

УНР потрібно було шукати союзників на міжнародній арені, щоб протистояти агресії з боку радянської Росії. Німеччина та її союзниця Австро-Угорщина були зацікавлені в укладенні миру з УНР, щоб отримати доступ до продовольчих ресурсів українських земель. Із Брест-Литовська до Києва надійшло повідомлення, що представників УНР чекають на мирних переговорах. 1 січня 1918 р. делегація УНР на чолі з В. Голубовичем прибула до Брест-Литовська. 27 січня (9 лютого) 1918 р. було ухвалено перший у світовій війні мирний договір між Українською Народною Республікою, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією та Болгарією із другого. Заради досягнення миру Німеччина й Австро-Угорщина були згодні віддати УНР Холмщину з Підляшшям, а західноукраїнським землям у складі Австро-Угорщини надати статус окремого коронного краю. Сторони відмовлялися від взаємних претензій щодо відшкодування завданих війною збитків, домовилися про обмін військовополоненими й зобов’язалися відновити економічні відносини. Зобов’язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 р. постачити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2 млн. 750 тис. пудів м’яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. За умовами договору, укладеного між Росією та Центральними державами 3 березня 1918 р., Раднарком мав визнати законність уряду УЦР на території України й укладений ним договір із країнами Четверного союзу. Українська делегація більше не приховувала, що Центральна Рада потребує негайної збройної допомоги.

НАСЛІДКИ ПІДПИСАННЯ БРЕСТСЬКОГО МИРНОГО ДОГОВОРУ УНР ІЗ КРАЇНАМИ ЧЕТВЕРНОГО СОЮЗУ Звільнення теренів України від більшовиків. Утвердження кордонів УНР, сформованих за етнографічною ознакою. Встановлення залежності від німецької сторони, яка використала важке становище України для розв'язання власних продовольчих і політичних проблем. Унеможливлення розвитку відносин України з країнами Антанти, які виходили переможцями в Першій світовій війні й визначали зміни на геополітичній карті повоєнної Європи.

ВСТУП НІМЕЦЬКО-АВСТРІЙСЬКИХ ВІЙСЬК В УКРАЇНУ

Наступ більшовиків змусив Малу Раду й Раду народних міністрів виїхати з Києва на Волинь. Перебуваючи в Коростені, Мала Рада 12 (25) лютого ухвалила закон про запровадження в УНР григоріанського календаря з 16 лютого. Отже, 16 лютого почали вважати 1 березня. У той самий день Рада народних міністрів затвердила державний герб УНР. Ним став тризуб Володимира Великого. Перебуваючи в Житомирі, Мала Рада затвердила 1 березня закон про грошову одиницю, карбування монети й друк кредитних державних білетів – гривень; 12 березня ухвалила закон про громадянство УНР.

Німецькі війська почали наступ на територію УНР. На київському напрямі наступальні дії вели 23 німецькі дивізії, на одеському – 10 австро-угорських. Разом із німецькими військами рухалися нечисленні збройні сили Центральної Ради. Загальна кількість сил Центральних держав в Україні сягала 450 тис. солдатів і офіцерів. Це дало змогу швидко витіснити радянські війська. Наприкінці квітня 1918 р. вся територія УНР опинилася під контролем німецької та австро-угорської армій.

У квітні 1918 р. уряд В. Голубовича без погодження з вищим німецьким командуванням відрядив групу військ Запорізького корпусу Армії УНР на чолі з Петром Болбочаном, який мав наказ раніше за німців звільнити Кримський півострів від більшовиків та захопити Севастополь. Завершальним етапом воєнної операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планувалося ввести до складу українських збройних сил. Попри успішний військовий рейд Запорізького корпусу, який першим звільнив кримську землю від більшовицьких загонів, за вимогою німецького командування він змушений був припинити наступ.

11 березня 1918 р. Центральна Рада у відозві до громадян УНР заявила, що прийняла допомогу Німеччини та Австро-Угорщини, щоб якнайшвидше звільнити українські землі від більшовиків. Союзники не втручатимуться у внутрішні справи України, «вони приходять, – наголошувалося у відозві, – як наші приятелі й помічники на короткий час, щоб помогти нам у скрутну хвилину». Проте керівники Центральної Ради і Ради народних міністрів не врахували, що півмільйонна німецько-австрійська армія своєю присутністю нейтралізувала революційні настрої, за яких були можливі соціально-економічні реформи. Поміщики вимагали повернення конфіскованої власності. Промислово-фінансові кола поставили вимогу скасувати або переглянути робітниче законодавство. Заможні верстви селянства стояли за відновлення приватної власності на землю. Натомість пролетаризовані селяни обстоювали соціалізацію землі. Німецьке та австро-угорське командування досить швидко зрозуміло слабкість Центральної Ради та безперспективність, з їхнього погляду, співпраці з нею. Не отримуючи з боку української влади реальної підтримки щодо обіцяного в Бресті постачання Центральним державам хліба і сировини, їхнє командування прагнуло замінити її ефективнішим і слухнянішим урядом.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада провела засідання, яке виявилося останнім. Депутати без обговорення затвердили Конституцію УНР. За спогадами (протокольний запис другої половини засідання не проводився), М. Грушевського проголосили президентом УНР, хоч у тільки що затвердженій Конституції цієї посади не передбачалося.

Основні положення Конституції УНР: