§ 7. Україна в перші повоєнні роки (1945 - початок 1950-х рр.)

Зміст навчального матеріалу	Дати подій
Україна – співзасновниця ООН Встановлення кордонів УРСР у міжнародних договорах Посилення радянізації та репресії у західних областях УРСР Український визвольний рух у 1944-1950-х рр. Обмін населенням між Польщею й УРСР Масові депортації (1944-1946) Операції «Вісла» і «Захід» Ліквідація УГКЦ Внутрішньополітична й економічна ситуація в УРСР Масовий голод 1946-1947 рр. Ідеологічні кампанії «Чистки» творчої інтелігенції Культура й духовність	1945 р. – входження Закарпаття до складу УРСР квітень 1945 р. – Україна – співзасновниця Організації Об'єднаних Націй (ООН) березень 1946 р. – ліквідація Української греко-католицької церкви (УГКЦ) 1946-1947 рр. – масовий голод в Україні квітень-липень 1947 р. – проведення польською владою операції «Вісла»; жовтень 1947 р. – проведення операції «Захід» 1951 р. – встановлення західного кордону УРСР
Персоналії	Поняття і терміни
Олександр Богомолець Сергій Лебедєв Андрій Малишко Максим Рильський Володимир Сосюра Павло Тичина Володимир Філатов Василь Кук Йосип Сліпий	відбудова операція «Вісла» операція «Захід» «ждановщина» «лисенківщина» космополітизм «холодна війна»
Результати навчально-пізнавальної діяльності
встановлювати та групувати вказані дати відповідно до подій, явищ, процесів; співвідносити дати та історичні факти (події, явища, процеси) з періодами, факти-подїї – з явищами, процесами; визначати послідовність історичних подій, явищ, процесів; визначати правильність застосування в історичному контексті зазначених понять і термінів; розпізнавати на картосхемі зміни в адміністративно-територіальному устрої України; характеризувати політику влади щодо соціально-економічного, культурного, релігійного і повсякденного життя, перебіг операцій «Вісла» та «Захід»; діяльність і здобутки вказаних історичних діячів; визначати особливості та наслідки радянізації західних областей, причини та наслідки проведення операцій «Вісла» та «Захід», розгортання ідеологічних кампаній; пояснювати причини масового голоду в Україні й «саморозпуску» УГКЦ; сприймати та інтерпретувати різновидові історичні джерела що стосуються теми; візуально розпізнавати та характеризувати вказані історико-культурні пам'ятки.

УКРАЇНА – СУБ'ЄКТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Переживши драматичні події Другої світової війни, Україна була втягнута в «холодну війну». Так називають глобальне протистояння двох наддержав – СРСР і США – та їхніх блоків у сфері політики, ідеології, економіки й культури, що супроводжувалося гонкою озброєнь.

У червні 1945 р. УРСР стала членом-засновницею ООН. Восени 1945 р. Підготовча комісія ООН розробила порядок денний першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Віце-головою Підготовчої комісії був обраний тодішній нарком закордонних справ УРСР Дмитро Мануїльський. Ідучи загалом у дипломатичному річищі СРСР, Україна увійшла до численних спеціалізованих органів і агентств ООН – Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах біженців і переміщених осіб, до Ради Безпеки ООН строком на 2 роки (1948-1949, тоді ще як непостійний член) та інших. До 1950 р. УРСР стала членом 12 міжнародних організацій. До того вона вже була членом восьми міжнародних організацій та їхніх органів. У 1951-1958 рр. Україна набула членства ще у 16 міжнародних організаціях та їхніх органах.

29 червня 1945 р. було підписано радянсько-чехословацький договір про включення Закарпатської України до складу УРСР. У листопаді 1945 р. його було ратифіковано Національними зборами Чехословацької Республіки і Президією Верховної Ради СРСР, а 22 січня 1946 р. у складі УРСР було створено Закарпатську область з центром у місті Ужгороді. Наприкінці 1945 р. територія УРСР збільшилась до понад 580 тис. км.

Від 29 липня до 15 жовтня 1946 р. делегація УРСР брала участь у Паризькій мирній конференції, що підготувала проекти мирних договорів держав-учасниць антигітлерівської коаліції з європейськими країнами, які брали участь у Другій світовій війні на боці гітлерівської Німеччини: Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною і Фінляндією. 10 лютого 1947 р. представники цих країн підписали мирні договори. Зокрема, Румунія передала СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Угорщина відмовилася від претензій на Закарпатську Україну.

16 серпня 1945 р. у Москві було підписано Договір про радянсько-польський державний кордон: його встановлено відповідно до лінії Керзона з деякою корекцією на користь Польщі. Останній обмін територіями з Польщею відбувся в лютому 1951,р.: до складу УРСР перейшов Забузький район із центром у Белзі та м. Червоноград, до Польщі – Нижньо-Устрицький район Дрогобицької області. Із земель, які за угодою про «обмін ділянками державних територій» 1951 р. мали відійти до Польщі, радянська влада виселяла всіх без винятку мешканців Переселенці були позбавлені права вільно обирати місце майбутнього мешкання. Значну частину населення депортували в південні райони УРСР, де воно опинилося у вкрай важких побутових і незвичних природно-кліматичних умовах.

ВЛАДА ЗА ЧАСІВ ПІЗНЬОГО СТАЛІНІЗМУ

Маючи у повоєнний період безмежну особисту владу, Й. Сталін почав відверто ігнорувати керівні органи державної партії. З’їзди не проводили аж до жовтня 1952 р. Понад п’ять із половиною років не скликалися пленуми ЦК. Не збиралося в повному складі навіть політбюро ЦК. У жовтні 1952 р. відбувся перший після війни XIX з’їзд державної партії, яка відтоді мала назву Комуністичної партії Радянського Союзу (скорочено - КПРС). Політбюро ЦК на цьому з’їзді було перейменоване на президію і збільшилося з 11 до 25 осіб.

Від лютого 1944 р. до грудня 1947 р. уряд республіки очолював Микита Хрущов. Короткий період, у березні - грудні 1947 р. на вищій партійній посаді в Україні перебував Л. Каганович. Коли Сталін знову доручив цю посаду Хрущову, Раду Міністрів очолив Д. Коротченко. Після цього Хрущов перебував в Україні ще два роки. У грудні 1949 р. волею генсека він знову опинився в Москві, а першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Мельников.

ІДЕОЛОГІЧНІ КАМПАНІЇ. «ЧИСТКИ» ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ

Державна влада взяла курс на боротьбу з «буржуазним націоналізмом». Перші ознаки нової репресивної кампанії з’явилися ще в січні 1944 р., коли Сталін зустрівся в Кремлі з групою українських діячів культури і дав зелене світло відкритому цькуванню кінорежисера і письменника О. Довженка за «відхід від засад марксизму-ленінізму, український буржуазний націоналізм». Секретарю ЦК ВКП(б) А. Жданову Сталін доручив приборкати «неслухняних» інтелектуалів Кампанія була спрямована проти «буржуазної культури» та її носіїв, які нібито зміцнили свої позиції в роки війни, задля піднесення радянської, а насправді - російської культури й науки як альтернативи західній. Особливої гостроти боротьба за «ідейну чистоту» української інтелігенції набула під час перебування Л. Кагановича на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У. Дві з половиною години тривав один із його виступів на пленумі Спілки письменників України у вересні 1947 р., де гостро критикували письменників і поетів І. Сенченка, Ю. Яновського, А. Малишка, М. Рильського. Наступним об’єктом гострих нападів став письменник-гуморист Остап Вишня, який незадовго до того повернувся з ГУЛАГу. У статті, опублікованій у газеті «Правда», було зазначено, що його твори ідеологічно шкідливі. Особливі нарікання партійної критики викликали його ліричні «Мисливські усмішки». У 1951 р. у газеті «Правда» з’явилася редакційна стаття «Проти ідеологічних перекручень у літературі», яка затаврувала вірш В. Сосюри «Любіть Україну» (написаний ще в 1944 р.) як «ідейно-порочний націоналістичний твір».

У повоєнні роки вперше виявився на державному рівні антисемітизм. Він став помітним під час боротьби з «космополітизмом», яка почалася від кінця 1948 р. Ця кампанія негайно поширилася в Україні, де було чимало літераторів і митців єврейської національності. Їх називали «безрідними космополітами», «низькопоклонниками», що плазують перед реакційною культурою буржуазного Заходу, та ін. Пошуки «космополітів» і їх критика були поширені на всі культурні центри республіки та всі сфери літературно-художньої творчості. Незабаром зазнало репресій усе керівництво Єврейського антифашистського комітету, який у роки війни збирав фінансові кошти серед єврейських общин світу на користь Радянського Союзу. Сам комітет було розпущено, усі його періодичні видання заборонено. 13 січня 1953 р. Газета «Правда» оголосила про викриття терористичної групи лікарів, у складі якої було названо спочатку дев’ять, а потім п’ятнадцять відомих спеціалістів. Приблизно половина з них були євреями. Їм інкримінувалося вбивство у 1948 р. А. Жданова, замах на життя багатьох воєначальників. Перебіг «справи лікарів» свідчив про те, що її режисер за допомогою партапарату готував радянське суспільство до репресій зіставних за масштабами з репресіями 1937-1938 рр. Але 5 березня 1953 р. режисера зупинила власна смерть.

Космополітизм – система поглядів, що передбачає розширення поняття «Батьківщина» на весь світ. Сьогодні космополітами називають, зокрема, тих, хто вважає себе громадянами світу.

«Ждановщина» – ідеологічна кампанія з переслідування та дискредитації діячів культури і науки в СРСР, інспірована секретарем ЦК КПРС А. Ждановим від 1946 р. Нищівної критики зазнала діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури - письменників, композиторів, режисерів тощо.

«Лисенківщина» – специфічний період у сільськогосподарській та біологічній науці й практиці, пов'язаний із проявом культу особи президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук академіка Т. Лисенка. «Лисенківщина» виявлялася у переслідуванні інакомислення в галузі сільгоспнауки, гоніннях на вчених-генетиків, викладачів біології, чиї концептуальні погляди не збігалися з уявленнями Т. Лисенка. Генетика була названа «продажною дівкою імперіалізму» і «буржуазною лженаукою».

ВІДБУДОВА ПРОМИСЛОВОСТІ

Українська промисловість відбудовувалася досить швидко, якщо порівняти досягнуті результати з масштабами руйнувань. Об’єкти, потрібні центральному керівництву, не відчували труднощів із фінансуванням. Відбудовані підприємства починали одразу працювати на загальносоюзний народногосподарський комплекс. Відновлювали свої потужності «Азовсталь», «Запоріжсталь», Харківський тракторний завод тощо. До кінця 1940-х рр. було відновлено довоєнний рівень промислового виробництва у вартісних показниках. За фізичними обсягами рівня виробництва 1940 р. вдалося досягти лише в середині 1950-х.

У відновленні Дніпрогесу брали участь 120 підприємств СРСР. У березні 1947 р. дав електричний струм перший генератор Дніпрогесу. 1950 р. в Україні виробляли більше електроенергії, ніж напередодні війни. У 1948 р. виник грандіозний «Сталінський план перетворення природи», який вимагав величезних капіталовкладень на спорудження дніпровських електростанцій і каналів від Дніпра в посушливі місцевості Південної України і Крим.

Статистичні дані свідчать, що повоєнну п’ятирічку виконали достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15% порівняно з 1940 р. Проте натуральні показники багатьох виробництв дають підстави вважати, що довоєнного рівня вдалося досягти лише в наступній, п’ятій п’ятирічці (1951-1955).

МАСОВИЙ ГОЛОД 1946-1947 рр.

Зима 1945 1946 рр. видалася малосніжною. Весна й літо 1946 р. на півдні України були найбільш посушливими за останні півсотню років. Отже, погодні умови складалися навіть гірше, ніж у 1921 р. У середньому в Україні врожайність зернових не перевищила 3,8 центнера з гектара. На півдні колгоспники не змогли повернути посіяного. Однак виняткові погодні умови не вплинули на розміри хлібозаготівельного плану. У листопаді 1946 р., коли стало зрозуміло, що з України витиснули все наявне зерно, але хлібозаготівельного плану не виконали, М. Хрущов звернувся до Сталіна з проханням припинити тиск. У відповідь Й. Сталін і А. Жданов висунули вимогу покінчити з «небільшовицьким ставленням» до державних завдань і виконати план.

Залишені без допомоги південні області республіки пережили трагічну зиму 1946-1947 рр. У Одеській, Ізмаїльській, Кіровоградській, Миколаївській і Херсонській областях голод тривав аж до нового врожаю. Кількість хворих на голодну дистрофію у червні перевищувала мільйон осіб, кількість померлих від голоду серед госпіталізованих сягнула 102 тис. осіб. Однак дані про чисельність жертв неповні.

СТАНОВИЩЕ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Радянська держава завжди розв’язувала свої економічні проблеми за рахунок села, а під час повоєнної розрухи – тим більше. Тиск держави на колгоспи взяли на свої плечі сільські жінки. Перед війною частка чоловіків серед працездатних колгоспників становила 49%, а в останньому воєнному році – трохи більше ніж 20%. У МТС катастрофічно не вистачало техніки, запчастин, пального. Коней у колгоспах залишилося мало, і орати часто доводилося на селянських коровах, які після цього різко знижували надої. Наслідки катастрофічної посухи село подолало не одразу. Однак поставки зерна державі довели до 92% довоєнного рівня. За меншої врожайності й менших посівних площ це означало підвищення частки продукції, відчужуваної у колгоспів. Порівняно з довоєнним рівнем істотно зросли поставки технічних культур, передусім цукрових буряків.

Щоб активізувати підневільну працю, застосовували політику батога і пряника Пряником було «соціалістичне змагання». Політика батога виявилася, зокрема, у виданому з ініціативи М. Хрущова 21 лютого 1948 р. указі президії Верховної Ради СРСР, назва якого вичерпно характеризувала зміст: «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Цей указ став для місцевої влади засобом шантажу й залякування колгоспників.

Бажаючи зміцнити контроль компартійно-радянських органів над колгоспним виробництвом, Хрущов здійснив укрупнення колгоспів. Наприкінці 1950 р. в УРСР залишилося 19 295 колгоспів, тобто на 42% менше, ніж було на початку року. Укрупнені колгоспи легше піддавалися політичному контролю з боку райкомів партії і економічному контролю з боку МТС.

РОЗГРОМ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Радянізація Західної України почалася, як і в передвоєнні роки, з репресій. 1 листопада 1944 р. помер митрополит Андрей Шептицький. Це полегшило задуману Сталіним ліквідацію греко-католицької церкви. Духовенству і вірянам було запропоновано злитися з Російською православною церквою. Після того як вищі ієрархи греко-католицької церкви відмовилися розглянути таку пропозицію, за справу взялися органи державної безпеки. Новопризначений митрополит Йосип Сліпий у квітні 1945 р. був заарештований з усім єпископатом за стандартним звинуваченням у співпраці з німецькими окупантами. У березні 1946 р. усіх засудили на великі терміни ув’язнення в таборах віддалених регіонів СРСР. У цьому ж місяці ініціативна група вірян на чолі зі священиком Г. Костельником зібрала у Львові собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р. і підпорядкування галицької церкви московському патріарху Алексію. У Закарпатті відповідне рішення було прийняте в 1949 р. На Пряшівщині, тобто за межами СРСР, під радянським тиском унію було ліквідовано у 1950 р. Йосип Сліпий – митрополит Української греко-католицької церкви від 1944 р., ректор Львівської греко-католицької духовної семінарії, яку 1928 р. перетворив на Богословську академію. У 1945 р. заарештований, перебував в ув'язненні, на каторжних роботах та засланні до 1963 р., згодом депортований за межі СРСР, емігрував до Вати кану.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ

Політику радянізації здійснювали руками тих, хто добровільно або під тиском їхав на постійну роботу в західні області. Масштаби таких переселень були істотними. Зі східних областей України, а також з інших республік у край прибували десятки тисяч апаратних працівників, спеціалістів народного господарства, працівників медичних і культурно-освітніх установ. У прийнятому в березні 1946 р. законі про п’ятирічний план окремим пунктом формулювалося завдання перетворити Львів на великий промисловий центр. У 1946-1947 рр. в Дрогобицькій області (в 1959 р. об’єднана із Львівською) було відкрито газові родовища, а в 1949 р. – побудовано найбільший тоді в СРСР і Європі магістральний газопровід Дашава – Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва.

У північній частині Львівської і на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському вугільному басейні почалося шахтне будівництво. У 1950 р. було відкрите найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Незабаром тут почалося будівництво великого гірничо-хімічного комбінату. Були реконструйовані хімічні комбінати у Калуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник у Закарпатті. Став до ладу потужний цементний завод у Миколаєві Дрогобицької області.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СЕЛА

У західних областях налічувалося десятки тисяч хуторів і тисячі дрібних сіл. У травні 1945 р. з ініціативи Хрущова з’явилася компартійно-радянська постанова про утворення земельних общин, які мали регулювати користування угіддями, утворювати супряги, щоб допомагати господарствам у обробці землі. За 1945 р. було організовано близько 240 тис. супряг. Влаштовували екскурсії до колгоспів східних областей, щоб селяни переконалися у перевагах колективного господарювання і розповіли про це односельцям. На заможних селян держава скеровувала вістря податкового тиску. З початком колективізації поширилося пряме розкуркулення заможних господарств. Суцільну колективізацію почали здійснювати тільки з 1948 р. Вона відбулася у стислі строки. До середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об’єднано 98% селянських господарств.

МАСОВІ ДЕПОРТАЦІЇ. ОБМІН НАСЕЛЕННЯМ МІЖ ПОЛЬЩЕЮ І УРСР. ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА»

9 вересня 1944 р. в Любліні між прорадянським Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР було підписано угоду про обмін населенням - українців із території Польщі й поляків із території УРСР. В урядових договорах проголошувалося, що це добровільне переселення. Поляки, які мали право на виїзд до Польщі, переселялися охоче, щоб уникнути колгоспного рабства. Однак далеко не всі українці, які жили на своїй етнічній території впродовж багатьох поколінь, прагнули переселитися в Радянський Союз. Попри тиск офіційних представників обох держав, десятки тисяч українців рішуче відмовилися від переселення. Тому незабаром розпочалися силові акції, що мали на меті примусове виселення. Спеціальні загони, сформовані з поляків, які походили з колишніх східних воєводств, нападали на українські села й руйнували їх, убивали людей, щоб посіяти страх і змусити до виїзду. Озброєним польським загонам допомагали державна міліція, служба безпеки, а також частини радянських прикордонних військ НКВС. Проте терор не давав бажаних результатів. Тому у вересні 1945 р. польський уряд спрямував проти мирного населення три піхотні дивізії. Розпочалася нова хвиля терору проти українців, яку активно підтримували підрозділи НКВС. Протягом 1944-1946 рр. з Галичини і Волині до Польщі було переселено понад 800 тис. поляків, а з Польщі в Україну – близько півмільйона українців.

28 квітня 1947 р. розпочалася акція «Вісла», тобто примусове виселення українців углиб Польщі. Їх переселяли із так званого Закерзоння, тобто з давніх українських земель (Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина), що опинилися на польському боці лінії кордону. У січні 1947 р. військові відділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що не переселилися у 1944-1946 рр. Через місяць заступник начальника Генштабу С. Моссор уже запропонував план переселення українців у західні землі. Польська влада застосувала принцип колективної відповідальності українців. Фактично кожного українця було потрактовано як співучасника УПА, як «націоналіста». Це розв’язувало польським воякам руки. У цій акції було задіяно шість польських дивізій та відділи органів польської служби безпеки. Одночасно війська НКВС і чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі. На збирання людям давали лише 2-3 години, брати з собою в дорогу дозволялося лише найнеобхідніше. Селян довго тримали у пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставились до них переважно вороже, вважали й називали їх «українськими бандитами». Переселення близько 150 тис. осіб знелюднило Бескиди.

ЗБРОЙНИЙ ОПІР ОСЕРЕДКІВ ОУН І УПА. ОПЕРАЦІЯ «ЗАХІД»

У серпні 1943 р. бандерівська ОУН внесла принципові поправки до своїх програмних документів. Бандерівці проголошували рівність у правах усіх громадян майбутньої Української держави незалежно від їхньої національності, підтверджували право національних меншин вільно розвивати свою культуру.

У відкритих боях, зважаючи на явну перевагу противника в чисельності та озброєнні, бійці УПА, як правило, зазнавали поразок. Тому закордонний провід ОУН на чолі з С. Бандерою ухвалив рішення про виведення великих підрозділів УПА з України через Словаччину в Західну Німеччину і Австрію. Підрозділи, які виявили бажання залишитися, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно. Вони складалися переважно з місцевих жителів, які мали підтримку населення. Повстанці обстоювали зі зброєю в руках приватну власність і свою релігію, право жити так, як завжди, а не працювати на державу в ненависних колгоспах.

Черговий етап протистояння повстанців і влади був пов’язаний із виборами до Верховної Ради СРСР у лютому 1946 р., які мали легалізувати радянську окупацію. Існувала висока ймовірність того, що населення, яке не забуло вільних виборів у довоєнній Польщі, не погодиться солідаризуватися з чужою для нього владою. Тому Кремль розгорнув у західних областях України безпрецедентну за масштабами і залученими силами акцію, що одержала назву «Великої блокади». На території західних областей у січні-квітні 1946 р. було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ, загонів НКВС, а також гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів. Цими силами владі вдалося заблокувати всі села й перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму. Однак «Велика блокада» не зламала їх. У цей час відділи УПА діяли також на Закерзонні.

Щоб подолати спротив ОУН та УПА, партійно-радянське керівництво спрямувало зусилля на проведення колективізації сільського господарства і встановлення повного контролю над західноукраїнським селом, звідки черпав свої сили визвольний рух. По всій Західній Україні й у Польщі НКВС насаджував свою агентуру, яка збирала інформацію про дії націоналістів. Загони НКВС спалювали села, виселяли людей із місцевості, де розташовувалися бази УПА, ув’язнювали «бандпосібників» або депортували їх цілими сім’ями до Сибіру. Щоб виявити «бандпосібників» і поширити уявлення про бандерівців серед місцевих жителів як про звичайних карних злочинців, органи безпеки створювали провокаційні псевдобандерівські загони, які вдавалися до грабунків, убивств, ґвалтувань.

21-26 жовтня 1947 р. було здійснено операцію з депортації цивільного населення Західної України з метою знищення соціальної бази українського визвольного руху, тепер уже з теренів УРСР. Цю, одну з наймасовіших каральних акцій сталінського режиму, назвали операцією «Захід». Із західних областей України було депортовано понад 77 тис. українців (близько 26 тис. сімей). До регіону депортації входили Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Львівська, Ровенська, Тернопільська й Чернівецька області. Вихідці із західних областей направлялися за тисячі кілометрів від України на спецпоселення в Казахську РСР, Красноярський край, Іркутську, Омську, Читинську та інші області РСФСР. Виселенню підлягали «родини учасників банд ОУН, пособники учасникам ОУН та члени їхніх родин, куркулі-націоналісти та їхні родини».

Наприкінці 1940-х рр., унаслідок чекістських операцій і агентурно-оперативних дій, депортацій у східні регіони прихильного до повстанців та підпільників населення, колективізації сільського господарства, лави повстанців та підпільників ріділи. У вересні 1949 р. голова Генерального секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА Р. Шухевич видав наказ, згідно з яким підрозділи і штаби УПА припиняли свою діяльність як бойові одиниці та органи управління. Зусилля загонів УПА та підпілля ОУН спрямовувалися на пропагандистську роботу й саботаж.

У березні 1950 р. в с. Білогорща неподалік Львова, захищаючись у власній криївці, загинув Р. Шухевич. Це зумовило швидкий занепад руху Опору в Західній Україні. Однак смерть Р. Шухевича, втрати командних кадрів, труднощі підтримання організаційних зв’язків не зупинили повстанців і підпільників у прагненні продовжувати антирадянську боротьбу. У травні 1954 р. був заарештований єдиний на той час член Проводу ОУН в Україні, голова Генерального секретаріату УГВР і головний командир УПА Василь Кук.

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ

Важливим здобутком післявоєнної п’ятирічки в культурному житті було запровадження обов’язкового 7-річного навчання і створення 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць. Відкрилися нові вищі навчальні заклади. Найбільшими серед них були Ужгородський державний університет і Чернівецький медичний інститут. У трьох відділах Академії наук УРСР почали свою діяльність 44 інститути, у тому числі 20 нових. Особливу увагу у відродженні наукових установ було приділено Академії наук. Після Олександра Богомольця в 1946 р. Президентом Академії наук України став академік Олександр Палладій.

Олександр Богомолець (1881-1946) – видатний учений-патофізіолог, праці якого сприяли розвитку майже всіх напрямів патологічної фізіології, ендокринології, дослідженням у галузі імунітету тощо. Дослідник вивчав суть і біологічні процеси старіння, обґрунтував провідні засади геронтології. Його роботи про продовження життя, боротьбу з багатьма на той час невиліковними хворобами стали науковим проривом, який слугував фундаментальною основою для сучасної медицини.

Значним досягненням учених радянської України стало розроблення й виготовлення в Інституті електродинаміки під керівництвом академіка АН УРСР Сергія Лебедєва першої в СРСР і Європі малої електронної обчислювальної машини (МЕОМ). Ця розробка заклала фундамент для подальшого розвитку комп’ютерної науки та техніки в Україні.

Одним із лідерів світової медичної науки і практичної медицини був Інститут очних хвороб і тканинної терапії, створений в Одесі у 1936 р. зусиллями видатного вченого-офтальмолога Володимира Філатова. Ще в 1938 р. учений одним із перших у світі провів успішну операцію з пересадки рогівки ока, розробив багато нововведень у методиці клінічних досліджень хвороб ока.

У літературу прийшли молоді письменники, збагачені життєвим досвідом недавньої війни, Великого громадського звучання набули твори Максима Рильського, Юрія Яновського, Володимира Сосюри. Продовжували свою творчість художники Т. Яблонська, М. Глущенко, М. Дерегус, О. Шовкуненко, композитори К. Данькевич і Д. Хлебанов, актори А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра, Ю. Шумський та ін.

На трьох кіностудіях у Києві, Одесі та Ялті випускалися фільми, які йшли в загальносоюзний прокат. Були популярними, зокрема, стрічки «Третій удар» І. Савченка, «Подвиг розвідника» і «Щедре літо» Б. Барнета. У 1951 р. на екрани вийшов останній фільм видатного українського кінорежисера Ігоря Савченка «Тарас Шевченко». Цензурні вимоги унеможливили створення переконливого образу поета, адже належало подати «революціонера-демократа», який слухняно рухається за настановами старших російських братів. Незважаючи на всі труднощі, збагачувалося музичне мистецтво України. В оперній царині значний розголос мала опера «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. Під час показу в Москві партійні пропагандисти виявили, що її лібрето, написане О. Корнійчуком та В Василевською, містило численні «ідейні прорахунки».

Дивіться також: